Зовнішня політика СРСР (1921-1941)
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ні Радянській державі, яка зберегла контроль над КСЗД та Зовнішньою Монголією.
У 1923-1925 рр. під неослабним керівництвом М.Бородіна сталося помітне посилення впливу комуністів всередині Гоміпьдану. Придушення британськими військами студентських виступів у Шанхаї в травні 1925 р. привело до посилення антиімперіалістичної спрямованості руху, що поступово виростав у добре організовану масову політичну партію, якій все успішніше вдавалося використовувати у своїх цілях численні вияви соціального невдоволення і національного безладдя. Після смерті Сунь Ятсена на чолі Гоміпьдану міцно став генерал Чан Кайши, який дістав військову освіту в Москві і тому користувався великою підтримкою Бородіна. На початку 1926 р. керівництво КПК, зростанню впливу якої сприяли все більш значні робітничі заворушення і страйки у великих містах, звернулося до Комінтерну за дозволом відновити свою самостійність по відношенню до Гоміньдану. Той відповів відмовою і, навпаки, запропонував приєднати до Комінтерну і Гомінь-дан як співчуваючу партію. У той час (лютий - березень 1926 р.) і Троцький, і Сталін прагнули загальмувати загострення ситуації в Китаї, оскільки після підписання Локарнських угод вся їх увага була направлена на те, щоб не допустити утворення єдиного фронту капіталістичних держав проти СРСР.
Троцький, якому Політбюро доручило спільно з Чичеріним і Ворошиловим представити аналіз надзвичайно складної ситуації в радянсько-китайських відносинах, в доповіді 26 березня 1926 р. наполягав на необхідності для Радянського Союзу проводити в Китаї дуже обережну політику, навіть якщо вона буде затримувати розвиток революційного руху в країні. Будь-який необдуманий виступ Гоміньдану або КПК проти іноземних інтересів в Китаї або проти Японії загрожував обернутися, на думку доповідача, створенням антирадянського фронту капіталістичних держав. За цих умов СРСР повинен був підтримувати лояльні відносини з усіма існуючими в Китаї урядами. До часу обговорення в Політбюро доповіді Троцького, політична ситуація в Китаї різко змінилася. 20 березня Чан Кайши вжив заходів по посиленню своєї особистої влади в Гоміньдані. Він наказав арештувати велике число комуністів і наказав різко скоротити їх представництво у всіх органах Гоміньдану. Після цього Чан Кайши провів рішучий наступ па північ. Успіх наступу був значно полегшений завдяки сприянню китайських комуністів, яким Москва наказала не тільки залишатися в складі Гоміньдану, але й допомагати Чан Кайши всіма можливими засобами. (Наприклад, гасячи, у разі необхідності, робітничі та селянські заворушення.) Радянський Союз намагався використати для досягнення своїх цілей внутрішні протиріччя в Гоміньдані. У жовтні 1926 р., коли націоналістичні гоміньданівські війська зайняли Ухань, Бороди інспірував відкол віл Гоміньдану кількох ііого діячів, які утворили свій уряд, так званий лівий 1 оміпь-дан, до якого увійшли і два міністри-комуністи. У міру того як політична гра в Китаї приймала все більш заплутаний характер, відносини Радянського Союзу з Чан Кайши швидко погіршувалися. Гоміньданівське керівництво було повне рішучості розгромити китайських комуністів і позбулися московських радників. Ситуація ускладнювалася тим, що, виступаючи 5 квітня 1927 р. перед московськими комуністами, Сталін мав необережність розкрити плани радянського керівництва по відношенню до правого Гоміньдану, згідно з якими представників останнього потрібно було використати, а потім позбутися їх.
Чан Кайши вирішив випередити події і вже через кілька днів (12 квітня) віддав наказ арештувати і стратити тисячі комуністів у Шанхаї. 14 квітня Комінтерн виступив із розгорненим протестом, звинувативши імперіалістичні кола в руйнуванні єдності Гоміньдану і підкупі Чан Кайши, який зрадив революцію і китайський народ. Радянське керівництво, проте, як і раніше робило ставку на лівий Гоміньдан, у ряди якого повинні були проникати китайські комуністи. З критикою цієї політики виступила ліва опозиція па чолі з Грецьким, які вважали, що в Китаї наступив відповідний момент для створення Рад. Протягом кількох місяців, аж до скликання в грудні 1927 р. XV зїзду партії, китайське питання продовжувало залишатися в центрі політичних дебатів у СРСР, в яких шанхайським розстріл, спровокований безвідповідальною заявою Сталіна, став одним з ударних аргументів лівої опозиції.
У кінці 1927 р. лівий Гоміньдан розпався. У грудні комуністи підняли повстання в Кантоні, за придушенням якого послідував розрив дипломатичних відносин між СРСР і Китаєм. Поразка китайських комуністів співпала за часом з розгромом троцькістської опозиції па XV зїзді партії. У 1928 р. Комінтерн і керівництво ВКП(б) виступили з лозунгом опозиції про створення Рад у Китаї. Але час вже був упущений, вилив Гоміньдану стрімко ріс, Чан Кайши зайняв Пекін, і обєднання Китаю під ііого владою здавалося цілком реальним.
На VI конгресі Комінтерну більшовистське керівництво, незважаючи на повний крах політики, що здійснювалася їм з початку 1926 р. відносно Китаю та її катастрофічні наслідки як для радянської дипломатії і Комінтерну, гак і для китайських комуністів, не визнало своїх помилок. Навпаки, в кулуарах конгресу Сталін заявив, що ми були праві, ми йшли по стопах Леніна і що біті ви в Кантоні дозволили роздрібнити сили імперіалізму, ослабити його і, таким чином, забезпечити розвиток і процвітання осередку світової рев