Зовнішня політика СРСР (1921-1941)
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
±уло 15 тис. офіцерів); лише 82 тис. з них дожили до 1941 р. і після нападу Німеччини на СРСР змогли влитися або в армію Андерса, сформовану польським урядом в Лондоні, або в армію Берлінга, створену в СРСР з радянської ініціативи. Ідея створення буферної Польської держави була відкинута, що поставило делікатну проблему встановлення радянсько-німецького кордону. 22 вересня у Варшаві була досягнута домовленість про її проведення по Віслі. Потім, після візиту Ріббентропа до Москви 28 вересня, вона була відсунута па схід до Бугу, що все ж залишало Радянському Союзу трохи більше простору, ніж знаменита лінія Керзона в 1920 р. В обмін па цю поступку, яка порушувала положення секретного протоколу від 23 серпня, Німеччина передала в радянську сферу впливу Литву. В опублікованому по завершенні візиту Ріббентропа до Москви спільному комюніке повідомлялося, що польське питання було врегульоване остаточно, а значить, для війни з Францією і Великобританією більше не було причин (якщо ж ці країни не припинять ворожих випадів, то Німеччина і Радянський Союз вимушені будуть розглянути питання про вживання необхідних заходів). Радянський Союз, який ще в серпні виступав як арбітр, зявлявся тепер як один із союзників Німеччини.
Поки ж угода з Німеччиною дозволила Радянському Союзу приєднати до себе величезну територію в 200 тис. кв. км. з населенням в 12 мли. чоловік (7 млн. українців, 3 млн. білорусів і 2 млн. поляків). У подальші місяці сотні тисяч жителів приєднаних територій були депортовані на схід як ворожі і нелояльні елементи. 1 та 2 листопада, після спектаклю народних зборів, ці колишні польські території були включені до складу Української та Білоруської радянських республік.
Услід за цим Радянський Союз, відповідно до положень секретного протоколу, повернув свій погляд у бік прибалтійських країн. 28 вересня 1939 р. радянське керівництво навязало Естонії договір про взаємодопомогу, за умовами якого вона надавала Радянському Союзу свої військово-морські бази. Через кілька тижнів подібні договори були підписані з Латвією та Литвою.
31 жовтня радянський уряд висунув територіальні претензії Фінляндії, яка звела вздовж кордону, що проходив по Карельському перешийку, в 35км від Ленінграду, систему могутніх укріплень, відому як лінія Машіергейма. СРСР зажадав провести демілітаризацію прикордонної зони і перенести кордон на 70 км від Ленінграда, ліквідувати військово-морські бази на Ханко і па Аландських островах в обмін на дуже значні територіальні поступки на півночі. Фінляндія відкинула ці пропозиції, але погодилася вести переговори. 29 листопада, скориставшись незначним прикордонним інцидентом, СРСР розірвав договір про ненапад з Фінляндією. Наступного дня були розпочаті військові дії. Радянська преса сповістила про створення народного уряду Фінляндії під керівництвом Куусінена, який складався з кількох фінських комуністів, здебільшого співробітників Комінтерну, які давно проживали в Москві. Слідством радянської агресії стало виключення СРСР з Ліги Націй. Громадська думка Франції та Великобританії була цілком на боці Фінляндії. Розглядалося навіть питання про спільні військові дії Франції та Великобританії, однак здійсненню цих планів перешкоджав нейтралітет скандинавських країн.
Червона Армія, яка протягом кількох тижнів так і не зуміла подолати лінію Машіергейма, несла важкі втрати. Лише в кінці лютого радянським військам вдалося прорвати фінську оборону і оволодіти Виборгом. Фінляндський уряд запросив миру і за договором 12 березня 1940 р. поступився Радянському Союзу всім Карельським перешийком з Виборгом, а також надав йому на 30 років свою військово-морську базу на Ханко. Ця коротка, але дуже дорога війна (яка обійшлася радянським військам в 50 тис. убитих, більше І 50 тис. поранених і зниклих безвісні) продемонструвала Німеччині, а також найбільш далекоглядним представникам радянського військового командування слабкість і непідготовленість Червоної Армії.
У червні 1940 р., під час переможного наступу німецьких військ у Франції, Радянський Союз підтвердив свої наміри виконати всі положення секретного протоколу від 23 серпня 1939 р. Звинувативши балтійські країни в порушенні договорів про взаємодопомогу, які привязували їх до Москви. радянський уряд зажадав створення в них коаліційних урядів, що контролювалися б радянськими політичними комісарами (Деканозов у Литві, Вишин -ський в Латвії, Жданов в Естонії) і підтримувалися б Червоною Армією. Після створення цих народних урядів були проведені вибори в сейми Литви і Латвії і в Державну Раду Естонії, в яких брали участь лише кандидати, висунуті місцевими компартіями і перевірені НКВС. Обрані таким чином парламенти звернулися з проханням про прийняття цих країн до складу СРСР. На початку серпня це прохання було задоволене рішенням Верховної Ради СРСР, яка сповістило про утворення трьох нових радянських соціалістичних республік. У той час як десятки тисяч ненадійних елементів депортувалися в Сибір, Правда писала (8 серпня 1940 р.): Сталінська конституція проникає глибоко в серця робітників і селян. Вона полонить розуми кращих представників інтелігенції.
Через кілька днів після вступу Червоної Армії в Прибалтику радянський уряд направив ультиматум Румунії, зажадавши негайного повернення Радянському Союзу Бессарабії, яка раніше входила до складу Російської імперії і також згадувалася в секретному пр?/p>