Зовнішня політика СРСР (1921-1941)
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
»ивість у разі війни з нею перекидати свої війська через територію Польщі і Румунії (оскільки СРСР і Німеччина не мали спільного кордону). Однак Франція та Великобританія як і раніше ухилялися від розвязання цього питання.
З наростаючою тривогою Радянський Союз стежив за підготовкою західними демократіями нового Мюнхену, що тепер вже приносив у жертву Польщу і разом з тим відкривав Німеччині шлях на Схід. 29 червня Правда опублікувала статтю, підписану Ждановим, яка піддавала різкій критиці небажання англійського та французького урядів укласти рівноправний договір з СРСР. Через два дні західні уряди дали згоду включити балтійські держави в сферу дії східної гарантії за умови, хоч і ілюзорної, західної гарантії відносно Швейцарії, Голландії і Люксембургу. СРСР відмовився від такої угоди: ні па Заході, ні на Сході згадувані в ній держави не бажали таких гарантій.
Розуміючи, що переговори зайшли у глухий кут, англійці і французи погодилися на обговорення військових аспектів угоди з СРСР. Однак відправлені 5 серпня морем представники Англії та Франції прибули в Москву тільки 1 і серпня. Радянська сторона, представлена наркомом оборони Ворошиловим і начальником генштабу Шапошниковим, була незадоволена тим, що їх партнерами виявилися чиновники низького рангу, з дуже туманними повноваженнями (особливо англійці), які виключали переговори з таких важливих питань, як можливість проходу радянських військ через території Польщі, Румунії і прибалтійських країн, або зобовязання сторін по конкретній кількості військової техніки і особистого складу, що підлягає мобілізації у разі німецької агресії.
21 серпня радянська делегація перенесла переговори на більш пізній термін. До цього часу радянське керівництво вже остаточно зважилося піти на укладення договору з Німеччиною. З кіпця липня поновилися переговори німецьких і радянських представників на різних рівнях. Дізнавшись про направлення до Москви французької і британської місій, німецька сторона дала зрозуміти, що угода з Німеччиною по ряду питань територіального та економічного характеру відповідала б інтересам радянського керівництва. 14 серпня Ріббептроп повідомив про свою готовність прибути в Москву для кладення повноцінної політичної угоди. Наступного ж дня радянський уряд дав принципову згоду на цю німецьку ініціативу, разом з тим зажадавши внести до німецьких пропозицій деякі уточнення. 19 серпня німецький уряд відповів підписанням торгової угоди, яка обговорювалася з кіпця 1938 р.. дуже вигідної для Радянського Союзу (вона передбачала кредит у 200 мли. марок під дуже незначний відсоток), а також виявив свою готовність зажадати від Японії припинення військових дій проти СРСР і розмежувати сфери інтересів Німеччини і Радянського Союзу у Східній Європі. Увечері того ж дня радянське керівництво підтвердило згоду на приїзд Ріббентропа в Москву для підписання пакту про ненапад, текст якого, вже підготовлений радянською стороною, був негайно переданий в Берлін. Намічене па 26 серпня прибуття Ріббентропа було прискорене за наполегливим проханням Гітлера. Ріббентроп, наділений надзвичайними повноваженнями, прибув до Москви у другій половині дня 23 серпня і вже наступного дня текст підписаного тієї ж ночі договору про ненапад був опублікований. Договір, дія якого була розрахована на 10 років, набирав чинності негайно.
Договір супроводжував секретний протокол, фотокопія якого була пізніше виявлена в Німеччині, але існування якого в СРСР, проте, заперечувалося аж до літа 1989 р. Протокол розмежовував сфери впливу сторін у Східній Європі: в радянській сфері виявилися Естонія, Латвія, Фінляндія, Бесарабія; в німецькій - Литва, Доля Польської держави була дипломатично обійдена мовчанням, але при будь-якому розкладі білоруські та українські території включені до її складу за Ризьким мирним договором 1921 р., а також частина історично та етнічно польської території Варшавського і Люблінського воєводств повинні були після військового вторгнення Німеччини в Польщу відійти до СРСР.
Звістка про підписання радянсько-німецького пакту викликала справжню сенсацію у всьому світі, особливо в тих країнах, чия доля безпосередньо залежала від даної угоди. Широка громадськість цих країн, абсолютно неготова до такого розвитку подій, розціпила їх як справжній переворот в європейському порядку.
Через вісім днів після підписання договору нацистські війська вирушили на Польщу.
9 вересня, перед тим, як опір польської армії був остаточно зломлений, радянське керівництво сповістило Берлін про свій намір невідкладно окупувати ті польські території, які відповідно до секретного протоколу від 23 серпня повинні були відійти до Радянського Союзу. 17 вересня Червона Армія вступила в Польщу під приводом надання допомоги українським і білоруським братам по крові, які виявилися в небезпеці внаслідок розпаду польської держави. Однак така версія не влаштовувала Німеччину, яка представила цей крок як ініціативу виключно Радянської держави. Внаслідок досягнутої між Німеччиною та СРСР угоди 19 вересня було опубліковано спільне радянсько-німецьке комюніке, в якому говорилося, що мета цієї акції (затримка з якою, безсумнівно, дала б більше переваг Німеччині) полягала в тому, щоб відновити мир і порушений внаслідок розпаду Польщі порядок. Наступ радянських військ майже не зустрів опору польської армії. Радянські війська захопили 230 тис. військовополонених (серед яких ?/p>