Зовнішня політика СРСР (1921-1941)
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
Радянській країні свої центри військової та учбової підготовки, отримувати або проводити там за участю своїх фахівців знаряддя, яке Німеччині заборонялося мати за умовами Версальського договору. Ця співпраця Радянської держави з правими мілітаристськими силами Німеччини продовжувалася до 1933 р.
Незважаючи па такий багатообіцяючий початок, радянсько-німецькі відносини пережили в 20-і рр. кілька напружених періодів. їх причиною були, з одного боку, дуже тісні звязки Німецької компартії з Комінтерном, а з іншого - постійні побоювання радянської сторони, що навіть незначне поліпшення германо-французьких відносин приведе до створення антирадянського фронту капіталістичних держав. Так, у серпні 1923 р., під час формування уряду Штреземапа, який повинен був подолати кризу, викликану франко-бельгійською окупацією па початку цього року Рурської області, Комінтерн (в якому німецькими питаннями спеціально займався К. Радек) закликав німецьких комуністів виступити проти уряду соціал-демократів. Комуністи, в рядах яких не було ні єдності, пі рішучості, ні упевненості в тому, що Радянський Союз дійсно допоможе, змогли лише підняти повстання в Гамбурзі, яке було придушене протягом двох днів.
Ця поразка викликала гострі внутрішні розбіжності в керівництві РКГІ(б): Сталін не втратив нагоди піддати критиці троцькістських авантюристів. Троцький же в свою чергу звинуватив керівництво партії в зраді інтересів німецького робітничого класу. Прийняття в серпні 1924 р. Німеччиною плану Дауеса було розцінено Комінтерном як крок до перетворення Німеччини і навіть всієї Західної Європи на американську колонію і викликало глибоке занепокоєння радянської дипломатії, яке ще більше посилилося після підписання Локарнських угод. Ці угоди мали важливе значення для політичної стабілізації в Європі, оскільки беззастережно визнавали Німеччину, допущену в Лігу Націй, великою державою. Тим самим вони викликали у Радянського Союзу дуже великі побоювання відносно відтворення єдиного фронту капіталістичних держав. У них умовах радянська сторона зажадала у Штреземапа доказів вірності Німеччини угодам, підписаним у Рапалло. Німеччина, бажаючи зберегти радянську карту на той випадок, якщо знадобиться натиск на Великобританію або Францію, 12 жовтня 1925 р., не дожидаючись закінчення переговорів в Локарпо, уклала нову торгову угоду з Радянським Союзом. За цією угодою слідувало підписання 24 квітня 1926 р. в
Берліні договору про дружбу і взаємний нейтралітет, який на пять років продовжував дію Рапалльського договору. Коли у вересні 1926 р. Німеччина була прийнята в Лігу Націй, Штреземан заявив, що вона засудить будь-яку агресію проти Радянського Союзу. У випадку ж, якщо проти СРСР будуть застосовані санкції, які Німеччина визнає необгрунтованими, вона зобовязується не допустити пропуску через свою територію військ, направлених для здійснення цих санкцій. У подальші роки продовжувала розширятися радянсько-німецька торгівля: в 1927-1928 рр. па Німеччину доводилося 30% зовнішньоторговельних оборотів СРСР.
При постійному зміцненні звязків СРСР з Німеччиною відношення Радянської держави з іншими великими державами Європи, навпаки, протягом усіх 20-х рр. залишалися дуже напруженими, незважаючи на те, що багато європейських країн під враженням економічних успіхів Радянської держави в роки непу, а також тієї обставини, що хвороба, а потім смерть Леніна не привели до падіння радянської влади, протягом 1924 р. визнали СРСР де-юре. Визнання Радянської держави було одним із перших кроків і лейбористського уряду Великобританії, що прийшов до влади на чолі з Р. Макдональдом. Після цього були розпочаті переговори з метою урегулювання розбіжностей з приводу боргів царського уряду, внаслідок яких 8 серпня 1924 р. був підписаний новий торговий договір. Ця угода, однак, не була ратифікована, оскільки в кінці 1924 р. до влади знову прийшли консерватори. В успіху па виборах відому роль зіграла антирадянська спрямованість їх передвиборної кампанії, тим більше що червона загроза придбала в очах британської громадської думки цілком реальне значення через так званий Лист Зиновєва, який ніби направив 15 вересня 1924 р. Комінтерн англійським комуністам і який закликав їх готувати повстання в армії. Лише набагато пізніше стало відомо, що Лист був фальшивкою, сфабрикованою російськими емігрантами в Берліні. Однак мета була досягнута: консерватори, що перемогли на виборах, відмовилися ратифікувати торгову угоду.
У і 926-1927 рр. радянсько-британські відносини продовжували погіршуватися. У відповідь па значну грошову допомогу радянських профспілок учасникам загального страйку 1926 р. в Англії британський уряд звинуватив радянську сторону у втручанні у внутрішні справи Сполученого Королівства (лютий 1927 р.). У травні 1927 р. лондонська поліція зробила обшук у приміщенні радянського торгового представництва і фірми Аркос Лтд, запідозреної у шпигунстві на користь СРСР. Вилучені при обшуку документи не містили нічого сенсаційного, але, незважаючи на це, були використані британським урядом як підстава для розірвання всіх торгових угод. Розірвані одночасно з цим дипломатичні відносини з СРСР були відновлені тільки в жовтні 1929 р.
Дипломатичні відносини з Францією були встановлені після перемоги на виборах у травні 1924 р. Блоку лівих сил і формування уряду Ерріо. 28 жовтня 1924 р. було заявлено про офіційне визнання СРСР, оскільки радянська влада була визнана народом. П?/p>