Зовнішня політика СРСР (1921-1941)

Курсовой проект - История

Другие курсовые по предмету История

?анням про користь від такого союзника і про довіру до нього. У той час як французьке керівництво все більше переконувалося, що, підписавши договір з СРСР, воно, за висловом, П.Гаксотта, придбало ніщо, пасивність Заходу перед обличчям німецької агресії ще більше посилила недовіру Радянського Союзу по відношенню до європейських демократій.

17 березня 1938 р. радянський уряд запропонував скликати міжнародну конференцію для розгляду практичних заходів проти розвитку агресії і небезпеки нової світової бойні. Ця пропозиція була знехтувана Лондоном як така, що посилює тенденцію до утворення блоків і підриває перспективи встановлення миру в Європі. Зустрівши таке відношення, Радянський Союз почав шукати зближення з Німеччиною і в березні 1938 р. підписав з нею нові економічні угоди, відкликавши при цьому посла СРСР в Германії Я.Суріца - єврея і тому неугодного нацистам. Новому послу, О. Мерекалову, Гітлер зробив 4 липня наступну заяву: Я із задоволенням ознайомився з декларацією, що викладає принципи, якими Ви будете керуватися в Ваших зусиллях по встановленню нормальних відносин між Німеччиною та Радянським Союзом.

Після окупації Німеччиною Чехословаччини Радянський Союз розпрощався з останніми ілюзіями щодо ефективності політики колективної безпеки. До того ж Франція та Великобританія, уряди яких Литвинов марно намагався переконати в тому, що СРСР спроможний викопати свої зобовязання, виражали сильний сумнів з приводу боєздатності Червоної Армії, спустошеної чистками, і не бачили, яким чином радянські війська зможуть брати участь у бойових діях через відмову Польщі і Румунії пропустити їх через свої території. Радянський Союз, безумовно, взяв би участь у міжнародній конференції, але йому навіть не було запропоновано підписати Мюнхенські угоди29вересня 1938 р. Підписаний Ж.Бонпеі І.РІббенгроном6грудня 1938 р. в Парижі між Францією та Німеччиною договір про ненапад був розцінений в Москві як крок, який в тій або іншій мірі розвязав Гітлеру руки на Сході.

До кіпця 1938 р. зовнішньополітичне становище СРСР здавалося більш крихким, ніж коли-небудь, а загроза створення єдиного імперіалістичного фронту була цілком реальною. У листопаді 1936 р. ця загроза конкретизувалася після підписання Німеччиною та Японією Аптикомінтернівського пакту, до якого потім приєдналися Італія та Іспанія. У такій ситуації радянське керівництво вирішило піти па примирення з Чан Кайши і переконати китайських комуністів в необхідності створення єдиного фронту з націоналістами для боротьби проти японської агресії. У серпні 1937 р. СРСР і Китай уклали договір про ненапад. Влітку 1938 р. почалися озброєні дії між Японією та Радянським Союзом. Запеклі битви відбулися в серпні 1938 р. в Східному Сибіру в районі озера Хасан, а потім в Монголії, де ще тривали кілька місяців наземні і повітряні бої в районі Халхін-Голу і закінчилися перемогою радянських військ під командуванням Г. Штерпа та Г. Жукова. 15 вересня 1939 р. було укладено перемиря. Перед обличчям загрози капіталістичного оточення Радянський Союз ухвалив рішення про подальше зближення з Німеччиною, не відмовляючись при цьому від переговорів із західними демократіями.

 

5. ЕРА РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКОГО ПАКТУ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ (1939-1941)

 

Напередодні вступу німецьких військ в Прагу Сталін направив своє перше послання нацистській Німеччині. 10 березня 1939 р. він заявив делегатам XVIII зїзду ВКП(б), що якщо Захід має намір вселити Радянському Союзу думку про наміри Гітлера захопити Україну, щоб тим самим спровокувати конфлікт з Німеччиною, то СРСР не дасть себе обдурити і не має наміру для паліїв війни (під якими малися па увазі західні демократії) тягати з вогню каштани. Лише з дуже великими коливаннями СРСР через кілька днів погодився з ідеєю приєднання до декларації про безумовні гарантії, надані Великобританією та Францією Польщі. Однак глава МЗС Польщі полковник Бек відкинув можливість будь якої угоди, яка б допускала присутність радянських військ на польській території. 17 квітня 1939 р., СРСР запропонував Великобританії та Франції укласти трьох сторонню угоду, військові гарантії якої розповсюджувалися б на всю Східну Європу від Румунії до прибалтійських держав. У той же день радянський посол в Берліні поставив до відома фон Вайцзекера, статс секретаря німецького міністерства іноземних справ, про бажання радянського уряду встановити найкращі відносини з Німеччиною, незважаючи па обопільні ідеологічні розходження.

Через два тижні був зміщений М.Литвинов, який очолював НКЗС СРСР і приклав немало зусиль для забезпечення колективної безпеки, а його пост був переданий голові Раднаркому Молотову. Ця акцій була справедливо розцінена як сигнал про зміну курсу радянської зовнішньої політики у бік покращення радянсько-німецьких відносин. У травні німецькому послу в Москві Шуленбургу було доручено зайнятися підготовкою переговорів з Радянським Союзом у звязку з рішенням Німеччини окупувати Польщу. Бажаючи поторгуватися, радянська дипломатія одночасно продовжувала вести переговори з Францією та Великобританією. У кожного з учасників переговорів були свої приховані цілі: західні країни, прагнучи, передусім, перешкодити радянсько-німецькому зближенню, затягували переговори і намагалися в той же час зясувати наміри Німеччини. Для СРСР головним було досягти гарантій того, що прибалтійські держави не виявляться, так чи інакше, в руках Німеччини, і отримати мож?/p>