Загальнотеоретичнi погляди Станiслава Севериновича Днiстрянського
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?олiтичного та економiчного розвитку. Всi економiчнi договори та полiтичнi вiдносини повинен безпосередньо вирiшувати той народ, якого вони торкаються. Усi народи мусять бути вiльнi, та не можна СЧх насилувати зверху до таких порядкiв, яких вони не хочуть".
Ця пiдтримана вченим iстина, скроплена кров'ю тодiшнiх поколiнь, неодержимий алогiзм нинiшнiх подiй (Чечня, Балкани) роблять РЗРЗ актуальною i сьогоднi. С. Днiстрянський у свiй час вiдзначав, що нова, обновлена держава мусить признати самовизначення народiв. Не держава СФ самометою, тiльки нарiд, вона маСФ бути видимим знаком народноСЧ спiльноти, - правною органiзацiСФю народу. Основнi принципи цiСФСЧ тези регламентованi КонституцiСФю УкраСЧни. Стаття 4 р.1. гласить: "НосiСФм суверенiтету i СФдиним джерелом влади в УкраСЧнi СФ народ. Народ здiйснюСФ владу безпосередньо i через органи державноСЧ влади та органи мiiевого самоврядування". РЖ так як кожний господар загороджуСФ хату - кожна держава маСФ своСЧ границi. С. Днiстрянський у "Новiй державi", вiдповiдаючи на питання: "Якi ж границi повинен мати модерний нарiд у своСЧй державi?", академiк зазначаСФ: "Народ СФ в першу чергу зв'язок осiб, держава ж в першу чергу територiя. Але народ маСФ, як такий, свою питому територiю. Тiльки по сутi значення територiСЧ iнше в народi нiж у державi. У народi територiя маСФ значення етнографiчне, коли в державi воно полiтичне"
Кожний народ мусить мати свою територiю, де вiн СФ в домi ("в своСЧй хатi"). Це положення С. Днiстрянського також регламентоване i забезпечене КонституцiСФю УкраСЧни. "Територiя УкраСЧни в межах iснуючого кордону, - гласить ст.2 р.1,- СФ цiлiсною i недоторканою"
Далi вчений роз'яснюСФ, що поодинокi члени народу поселяються поза об'СФмом своСФСЧ нацiональноСЧ територiСЧ, та творять у чужих державах острови, а iнодi й великi комплекси; вони щоправда не перестають бути членами свого народу, але все ж таки находяться не на своСЧй, а на чужiй територiСЧ. Так само можна поодиноким членам народу при свободi переселювання переносити свiй осiдок на чужину, але все те СФ з огляду на сталий осiдок самоСЧ нацiСЧ, тiльки "чужиною", а не Батькiвщиною.
"РЖдея народного самовизначення не маСФ стриму перед границями колишнiх держав" - стверджуСФ С. Днiстрянський. Вiн вважаСФ, що, навпаки, вiйна велася задля вiдновлення несправедливо встановлених державних границь для поодиноких народiв. Тому попереднi державнi границi не можуть бути тривкою основою для самовизначення народiв. Це ще бiльше стосуСФться так званих iсторичних границь, оскiльки пiд ними дехто розумiСФ тi межi, якi в минулому обiймали якiсь держави та опiсля СЧх втратили. Академiк С. Днiстрянський стверджуСФ, що Польща, яка захопила украСЧнськi землi аж по Днiпро, не може посягати па цi територiСЧ. Тому про границi самовизначення народiв може вирiшувати не полiтичний, а тiльки етнографiчний принцип. Врештi, iсторiя нацiональних змагань пiдтверджуСФ цей факт. Спираючись на данi судження, С. Днiстрянський вважаСФ, що "нацiональна територiя СФ та територiя, з якою народ СФ зв'язаний iсторично шляхом постiйного, звичайно споконвiчного поселення. Поняття нацiональноСЧ територiСЧ СФ однак ексклюзивне - значить i хоч би мешкало побiч себе кiлька народiв, нiяка територiя не може бути рiвночасно нацiональною територiСФю для кiлькох народiв, та кожний народ маСФ свою питому, етнографiчно визначену територiю, де вiн постiйно поселився та де вiн живе своСЧм питомим культурним життям. Поза цiСФю територiСФю вiн може бути тiльки чужинцем або завойовником. Тому, продовжуСФ С.Днiстрянський, тi народи, що завоювали iншi та не встигли поселитися на СЧхнСФ мiiе, нi СЧх асимiлювати, не можуть нiколи вважати завойованих земель за свою власну нацiональну територiю".
Виходячи з цього, можна зробити висновок, що нацiональнi границi можуть зменшуватися або збiльшуватися тiльки у процесi зменшування або поширювання осель дотичного народу на своСЧх чи чужих просторах та шляхом повноСЧ асимiляцiСЧ на користь чужоСЧ чи своСФСЧ народностi. У вже цитованiй працi "Нова держава" С. Днiстрянський висловлюСФ i таку думку, суть якоСЧ полягаСФ в тому, що па територiСЧ народу бувають чужi острови та взагалi нацiональнi меншини, що мешкають побiч автохтонноСЧ, з територiСФю зв'язаноСЧ нацiСЧ. Вони СФ лише наче "комiрники", що мешкають у "чужiй хатi". Далi вiн каже, що народ, котрому належить нацiональна територiя, СФ "господарем", СФ бiльшiстю цiСФСЧ територiСЧ, члени iнших народностей можуть бути тiльки меншiстю. При цьому академiк висловлюСФ думку, що на мiй погляд СФ чесною i справедливого для обох сторiн. Вiн пише, "що в такiй то хатi мусить народ примiстити "комiрникiв" та прийняти в гостину чужинцiв. Вiн мусить лишити повну свободу в СЧхньому "помешканнi" (це значить повну свободу в СЧх нацiональних правах); але вiн маСФ з ними спiльнi справи, що торкаються цiлоСЧ "хати" (тобто цiлоСЧ держави), в якiй вони мусять пiдчинятися волi "господаря" (тобто бiльшостi), але за те вони повиннi бути на привiлейованому становищi гостей".
Всi цi принципи регламентованi i забезпечуються КонституцiСФю УкраСЧни. Так, ст. 11 СЧСЧ проголошуСФ: Держава сприяСФ консолiдацiСЧ та розвитковi украСЧнськоСЧ нацiСЧ, СЧСЧ iсторичноСЧ свiдомостi, традицiй i культури, а також розвитковi етнiчноСЧ, культурноСЧ, мовноСЧ та релiгiйноСЧ самобутностi всiх корiнних народiв i нацiональних меншин УкраСЧни.
Але iдея самовизначення народiв не обмежуСФться одначе тiльки на право до своСФСЧ власноСЧ держави чи на право вiдносити себе до тiСФ