Загальнотеоретичнi погляди Станiслава Севериновича Днiстрянського
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
? та соцiальнi зв'язки (1902 р.), Про природу звичаСФвого права (1904 р. польською мовою), Природнi засади права (1911 р.), Генеза та основи права (1923 р.), Погляди на теорiСЧ права та держави (1925 р.), а також Нова держава. РЖнавгурацiйний виклад ректора УВУ.
Як зазначаСФ Т. Андрусяк у своСЧй статтi, вмiщенiй у науковому збiрнику УкраСЧнського Вiльного Унiверситету за 1995 р., ця праця "...i сьогоднi маСФ не тiльки iсторичну цiннiсть, але СЧСЧ можна i нинi використовувати як навчальний посiбник для студентiв-правникiв".
У "Новiй державi" (1923 р.) С. Днiстрянський зачепив дуже актуальне теоретичне питання. РЖдеал держави вiн вбачав у лаконiчному висловi Тараса Шевченка: "В своСЧй хатi своя правда i сила i воля". Майже вся глибока наукова праця вченого-правника присвячена влучнiй iнтерпретацiСЧ цього вислову. "Своя хата" - це, на думку С. Днiстрянського - народ з його невiд'СФмним правом на самовизначення. Наступною невiд'СФмною частиною новоСЧ держави мало б стати право - "своя правда". "Силу" держави вiн вбачаСФ в споконвiчних поняттях - "порядок" та "органiзацiя". Чималу увагу автор придiлив i категорiСЧ полiтичноСЧ свободи - "волi", на питання - Якою маСФ бути нова держава? - вiн дав таку вiдповiдь: "Нова Держава повинна перевести кооперацiю усiх народних елементiв для найлiпшого використання духовних i природних сил, не жахаючися черпати безпосереднього джерела народноСЧ волi. Але ця воля не могла бути народною волею, коли б не дала всiм своСЧм членам, себто кожнiй людинi засiб вiльноСЧ волi в рамках загального добра. Тому приватна власнiсть залишиться все ж таки вихiдною точкою правноСЧ системи".
Пiсля багатьох вiкiв боротьби та страждань украСЧнський народ проголосив незалежнiсть своСФСЧ держави. Тепер перед нами стоСЧть не менш важливе завдання - СЧСЧ розбудова. Але як це робити, якi iдеали ставити собi за мету? Найкращою вiдповiддю на цi нелегкi питання, будуть слова генiя украСЧнського народу, нашого духовного Мойсея Тараса Шевченка, котрий сказав: "В своСЧй хатi своя правда i сила i воля". Немало людей не збагнули всiСФСЧ глибини i пророчостi цих слiв, тому що сприймають СЧх буквально. У дiйсностi, пишучи цi рядки, Т. Шевченко скористався мистецьким лiтературним прийомом, що дало йому можливiсть лаконiчно розкрити всю глибину процесу розбудови УкраСЧнськоСЧ держави.
Найкраще зрозумiв i розвинув думку Кобзаря академiк Станiслав Днiстрянський. Вiн один з небагатьох зумiв збагнути, усвiдомити i розкрити широкому загалу змiст пророчих слiв Т. Шевченка i своСЧ мiркування з цiСФСЧ проблеми обгрунтував в iнавгурацiйному викладi "Нова держава".
Вчений пише, що в своСЧй "хатi" поет шукаСФ основу народного життя. Народ мусить мати свою хату - свою державу. Чим СФ хата для людини, для родини, тим повинна бути держава для народу.
С. Днiстрянський вважаСФ, що коли придивитися до цiСФСЧ тези пiд оглядом iсторичного розвитку, народ i держава сьогоднi не у всiх СФ рiвнобiжним поняттям i хоч народи старi як свiт, нацiональна iдея СФ витвором новiтнiх часiв; вона i поставила народ у безпосереднСФ вiдношення до держави.
На початку ХХ ст. нацiональна iдея стаСФ бойовим кличем для народiв Австро-Угорщини та РосiСЧ i перш за все для розшматованого цими iмперiями украСЧнського народу.
С. Днiстрянський зазначаСФ, що ця iдея проявилася в двох формах: спершу в формi змагання за власну нацiональну державу, чи то там, де один народ був розбитий на кiлька держав, чи то там, де вiн у границях чужоСЧ держави боровся за визволення з пiд чужого ярма, щоб потiм створити власну державу. Там же, де жило декiлька народiв утворювалась друга форма, що мала всiм народам забезпечити в рамках цiСФСЧ держави право вiльного полiтичного розвитку, це так звана форма нацiональноСЧ автономiСЧ. Але проти цих змагань виступила реакцiя: лiнiя демократично - нацiонального розвитку зламалася. Так, наприклад, Нiмеччина пiсля свого об'СФднання "забула" основи нацiональноСЧ iдеСЧ, а щодо iнших народiв вона, навпаки, намагалась СЧх поярмити. Подiбне становище було i в Австро-Угорщинi, котра по сутi була конгломератом народiв з рiзною культурою та iсторичним минулим. Та хоч революцiя 1848 року принесла конституцiю цiй iмперiСЧ, а з нею i принцип рiвноправностi народiв, але останнСФ, вважав вчений, було тiльки на паперi, бо якраз за цю рiвноправнiсть почалася довга та невпинна боротьба. Держава не зумiла як слiд забезпечити рiвнiсть усiх народiв, але, прагнучи зберегти династичну систему, допомагала сильнiшим нацiям взяти верх над слабкiшими, а це призвело до того, що сильнiшi нацiСЧ взяли верх над державою i практично знищили СЧСЧ.
Довгими роками украСЧнський народ у цих тяжких умовах (рiвно як i багато iнших народiв свiту) боровся за свою нацiональну державу тому, щоб знову не повторювати помилок минулого i не проливати людськоСЧ кровi.
Всi держави свiту, як вважаСФ академiк, повиннi керуватись у своСЧх дiях словами президента Америки Вудро Вiльсона, котрий сказав: "Кожен народ повинен мати право на самовизначення. Без згоди народу неможна нi над ним панувати, пi управляти ним. Самовизначення народiв - це не фраза, але справжнiй практичний принцип, на який нiхто не смiСФ зазiхати. Право на самовизначення це найважнiше право кожного народу, чи вiн великий чи вiй малий. На основi цього права всi народи мають право па нацiональну територiю, право вибирати собi державну зверхнiсть, пiд яку вони мають належати, право внутрiшнього самоуправлiння та вiльного культурного, ?/p>