Загальнотеоретичнi погляди Станiслава Севериновича Днiстрянського
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
пцiСЧ державотворення покладено пророчi слова поета: "В своСЧй хатi своя правда i сила i воля", поСФднанi з правом народiв на самовизначення; справжнСФ народне законодавство в державi, створене на засадi справедливостi та загальнiй пошанi до працi; принципи порядку СЧСЧ органiзацiСЧ як провiднi основи державноСЧ сили та постiйне намаганнi реалiзацiСЧ "волi народу" в усiх сферах державного та суспiльного життя.
Водночас вiн пiдкреслював, що межi самовизначення народiв можнi вирiшувати тiльки за етнографiчним принципом, а не за полiтичним причому нацiональним меншинам слiд надавати повну свободу в СЧхнiх нацiональних правах. Крiм того, у боротьбi капiталу i працi, працi виборола провiдне мiiе у суспiльствi, а тому тiльки праця повинна бути справжнiм мiрилом рiвностi та справедливостi в новiй державi. Справжнi сила держави проявляСФться не в "пануваннi" та "суверенiтетi", народна влада в сучасному розумiннi не може панувати над народом. У новiтнiй державi сам народ правитиме державою, вiн самостiйно повинен визначати та реалiзовувати правовi засади свого розвитку. Недопустиме будь-яке обмеження участi народу; виконаннi функцiй i завдань держави.
Характеризуючи державу i право, академiк С. Днiстрянський виходить iз поняття "спiльностi", яка складаСФться iз сукупностi "спiльнот". На його думку, саме з цього починаСФться вихiдна точка правового дослiдження. Вiн стверджуСФ, що суспiльнi зв'язки, якi походять вiд родини аж до держави, СФ основами права, справжнiм джерелом права.
Вони СФ специфiчним суспiльним витвором, що маСФ закономiрнi форми iснування. У кожному суспiльному зв'язку iснуСФ своСФрiдна органiзацiя для збереження спiльних iнтересiв зв'язку та збереження суспiльного порядку в межах iснуючоСЧ спiльностi. У додержавний перiод суспiльнi зв'язки i правовому життi забезпечувалися фiзичним примусом. Пiсля виникненнi спiльноти найвищого рiвня, тобто держави вона переймаСФ вищий нагляд над суспiльними зв'язками нижчого типу, а згодом зосереджуСФ в своСЧх руках увесь апарат примусу, залишаючи при спiльнотах нижчого рiвня лиш моральний вплив. Така постановка питання даСФ можливiсть стверджувати, що право виникло ще ранiше вiд держави. Воно iснувало в усiх суспiльних зв'язках нижчого типу, але держава шляхом еволюцiСЧ, залишаючи внутрiшню автономiю суспiльних зв'язкiв нижчого типу, встановила над ними верховенство у спiльних справах i в справах, пов'язаних з iснуванням та розвитком держави, пiдсиливши це державним примусом. Така система, що функцiонувала протягом тисячолiть, залишаСФться i сьогоднi СФдиною основою права i держави. Право i нинi розвиваСФться в усiх суспiльних зв'язках, якi мають свою органiзацiю (структуру, органи управлiння), тобто свою автономiю, що визнана та обмежена державою, виходячи iз спiльних iнтересiв найвищого суспiльного зв'язку.
У своСЧй працi "Погляд на теорiю права i держави" академiк пiдкреслюСФ, що поняття "автономiя" маСФ стародавнСФ походження i СФ формою, в якiй право виникло i сьогоднi розвиваСФться. Автономiя починаСФться уже вiд людини як одиницi. Один чоловiк може щось зробити, iнший це повинен визнати - ось право першого вiдносно другого. Отже, можна стверджувати, що перший у визначених межах маСФ автономiю, яку iншi зобов'язанi визнавати. Право ж власностi СФ виразом особистоСЧ автономiСЧ людини. Але уже i ця автономiя СФ певним чином обмежена, виходячи iз суспiльноСЧ залежностi вiд iнших.
Таку ж залежнiсть можемо прослiдкувати в першому суспiльному зв'язку - родинi. Автономiю родини представляють СЧСЧ органи, зокрема батько родини. Але ця автономiя на початках родинного життя була обмежена потребою забезпечити добробут членiв роду, а пiзнiше обмежувалась встановленими звичаями у родинi. З розвитком суспiльних зв'язкiв - родiв, племен, союзiв племен тощо, автономiю необхiдно було п обмежувати в залежностi вiд iнтересiв вищих суспiльних зв'язкiв. Але найсуттСФвiше обмеження автономiСЧ в усiх суспiльних зв'язках здiйснюСФться я найвищою iнстанцiСФю - державою.
Разом з тим, держава також не маСФ найвищоСЧ влади в повному а розумiннi, як це стверджують теоретики повноСЧ суверенностi держави.
Держава надiлена автономiСФю в межах своСЧх повноважень. У сучаснiй державi автономiю обмежуСФ своСЧми органами саме суспiльство або спiвдружнiсть свiтових держав (у разi не визнання якоСЧсь держави). Отже, автономiя по своСЧй сутi обмежена.
Для характеристики держави вчений - правник застосовуСФ крiм и поняття "автономiя" ще iншу дефiнiцiю - "авторитет" зв'язку. СЧСЧ сутнiсть полягаСФ в тому, що органи видають постанови для зв'язку, а учасники вважають себе зобов'язаними виконувати СЧх, визнаючи тим авторитет зв'язку над собою. Такий авторитет маСФ i держава. Але вона, крiм цього, ще надiлена силою, що надаСФ СЧй можливiсть реалiзовувати своСЧ приписнi проти волi окремих членiв. Така властивiсть держави названа "автаркiСФю" Отже, у правовому розумiннi характерними рисами держави автор вважаСФ; автономiю, авторитет, автаркiю. Використовуючи правову методологiю, вчений розглядаСФ державу як розвиток суспiльного життя у природi. Держава iснуСФ тiльки тодi, якщо маСФ свою територiю, що СЧСЧ суттСФво вiдрiзняСФ вiд багатьох суспiльних зв'язкiв. Тому держава це в першу чергу - територiя; в другу - люди, приналежнi до цiСФСЧ територiСЧ; а в третю чергу, створена людьми для збереження загального суспiльного ладу - державна органiзацiя. Такi три елементи державi; видiляСФ С. Днiстрянський у працi "Погляд на теорiСЧ права ?/p>