Духовне життя та ставлення до людини в РДгиптi прадавнiх часiв
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?ерлоСЧ, для того, щоб у загробному свiтi вiн виконував всi обовязки якi накажуть померлi боги. Фiгурки тур або тварин з вiдповiдними магiчними словами так само використовувалися для захисту людей вiд злих сил. Але цi фiгурки зробленi з воску можна було використовувати i для нанесення шкоди зображеному на них людинi. Згодом восковi фiгурки стали основним iнструментом чорноСЧ магiСЧ, але i не тiльки магiСЧ, так мало широке поширення приношення воскових зображень хворих частин тiла в християнськi храми, i приношення СЧх до зображень святих.
Велике значення надавалася так само i магiчним малюнкам, заклинанням. РДгиптяни вiрили, що без СЧжi душi померлого КА може почати заподiювати шкода живим. Спочатку поруч з мумiСФю залишали СЧжу i через визначенi промiжки часу приносили нову СЧжу. Але поступово це стало замiнятися зображенням СЧжi, разом з необхiдними словами влади, при цьому вужi будь-яка людина який прочитаСФ написане на гробницi поруч з малюнком заклинання, надасть КА померлого все необхiдне для його загробного життя. У звязку з цi великого значення набуваСФ вiра в те, що зображення ворожого мiста з вiдповiдним написом, розбитий з вiдповiдними магiчними обрядами приводило до його знищення.
РДгиптяни так само добре знали рух небесних тiл, на основi цього вони поклали початок астрологiСЧ. Вони так само ввели поняття щасливих i нещасливих днiв.
Нещасливим вважався тринадцятий день другоСЧ половини посiвного сезону, тому що це був день Сахмет-богинi, що насилаСФ нещастя i хвороби. День народження Сета наприкiнцi збирання врожаю, теж був небезпечним днем. У нещасливi днi не радили виходити з будинку пiсля настання темряви, а в дуже поганi днi краще зовсiм не показуватися на вулицi.
Дуже велике значення мали так називанi слова влади. Проголошення СЧх повинне було, вiдповiдно до вiрувань СФгиптян, приводити до необхiдного при СЧхньому проголошеннi дiям. Особлива увага придiлялася при цьому iменi тiСФСЧ iстоти на який хотiли зробити вплив. Вiра в те, що знання щирого iменi, даСФ можливiсть керувати iстотою носящою його, була настiльки глибока, що пережитки його збереглися до нашого часу. У 125 главi Книги Мертвих померлий прямо заявляСФ 42 богам Не случиться з мною нiчого дурного в цiй краСЧнi, на Великому Дворi Двох РЖстин, тому що я знаю iмена сорока двох богiв, що перебувають у ньому, супутникiв великого бога, тим самим пiдкоряючи них своСЧй волi, i не даючи СЧм можливостi свiдчити проти себе.
2.2. Боги.
Родоначальником усiй живiй i божественного в СФгипетськiй релiгiСЧ вважаСФться бог Атум. Вiдповiдно до легенди вiн зявився з хаосу. Потiм вiн створив першу божественну пару бога Шу i богиню Тефнут. Шу - бог, що уособлюСФ простiр мiж небом i землею, що роздiляСФ небо i землю. Тефнут - жiноче доповнення Шу. Ця пара родила бога Геба i богиню Нут. Геб - це бог Землi, або по сутi сама Земля. Нут - богиня Неба, або також саме Небо. По представленню древнiх СФгиптян угорi знаходиться Нут, унизу Геб, а мiж ними Шу i Тефнут. Вiд Геба i Нут вiдбулися двi пари - Осiрiс i РЖсiда, Сетх i Нефтида.
Осiрiс i його дружина РЖсiда СФ самими важливими фiгурами СФгипетського пантеону. Осiрiс був богом рослинностi. По легендi вiн народився першим з пяти божеств, за ним народилися Хор Старший, Сетх, РЖсiда i Нефтида. Ще в утробi своСФСЧ матерi Нут Осiрiс i РЖсiда полюбили один одного. Коли Осiрiс пiдрiс, те вiн став справедливо правити своСЧм народом, пiклувався про його культуру. Вiн багато мандрував, а пiд час його вiдсутностi краСЧною правила його дружина РЖсiда.
У його вiдсутнiсть брат його пiдступний Тифон або Сетх, що уособлюСФ безплiднiсть пустелi, хоче царювати на його мiii, але всi плани лиходiя розбиваються об силу волi i стiйкiсть РЖсiди. Осiрiс повертаСФться. Тифон робить вид, що обрадувано поверненням брата, але в спiвтовариствi з Азо, царицею ефiопiв, цих споконвiчних ворогiв РДгипту, запрошуСФ вiн Осiрiса на бенкет, де його чекаСФ погибель.
Пiд час бенкету приносять чудова труна, що викликаСФ захопленi похвали бенкетуючих. РДгиптяни дуже пiклувалися про своСЧ труни i часто ще при життi замовляли собi розкiшнi труни, чим i можна пояснити це сказання про хитростi, ужитоСЧ Тифоном. Тифон повiдомляСФ, що подаруСФ труну тому, хто в ньому вiльно помiститься, труна був замовлений СЧм по мiрцi брата. Усi присутнi пробують помiститися в ньому, але дарма. НастаСФ черга Осiрiса: вiн, нiчого не пiдозрюючи, лягаСФ в нього, а Тифон i його спiльники захлопують кришку, заливають СЧСЧ свинцем i кидають труну в Нiл, вiдкiля вiн через одне з усть рiки попадаСФ в море.
Таким чином, загинув Осiрiс пiсля двадцативосьмирiчного царювання. Лише тiльки вмираСФ Осiрiс, уся краСЧна оголошуСФться жалiбними лементами: до РЖсiди доходить сумна звiстка про загибель чоловiка; вона облачаСФться в жалобнi одяги i вiдправляСФться шукати його тiло. Вона знаходить труну в очеретах бiля Библа, але, поки вона вiдправляСФться за сином Гором, Тифон опановуСФ тiлом Осiрiса, розрiзаСФ його на чотирнадцять частин i кидаСФ шматки в усi рукава Нiлу.
Вiдповiдно до переказiв, Осiрiс, перш нiж стати богом, царював у РДгиптi, i память про його благодiяння змусила його ототожнити з принципом добра, тодi як його убивця ототожнюСФ зло. Ця ж легенда мала i, iнше релiгiйне, моральне, пояснення: Осiрiс СФ призахiдне сонце, що убиваСФться