Громадянське суспiльство i держава
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?ування первiсноСЧ громади доiсторичного часу i перехiд до класово-станового ладу Древнього свiту. На змiну вертикальним феодальним структурам прийшла перевага горизонтальних вiдносин, заснованих на юридичнiй рiвностi i договiрних початках вiльних людей, вiдносин, що складають суть громадянського суспiльства. Глибокий переворот у правi складався в замiнi становоСЧ нерiвностi загальною юридичною рiвнiстю, що визначила якiсно новий соцiальний стан особистостi. Громадянське суспiльство не засноване на законi, але його iснування органiчно зв'язане з рiвним для всiх законом, що охороняСФ загальну волю (можливiсть робити усе, що не шкодить iншому) i право на власнiсть. Зрозумiло, правова рiвнiсть це не фактична рiвнiсть, а рiвнiсть можливостей це не однаковiсть соцiальних статусiв людей. Бiльш того, у початковий перiод iснування громадянського суспiльства формальна рiвнiсть нерiвних людей нерiдко виглядало (i власне кажучи було) неправдою i фальшю для бiльшостi незаможних, нездатних досить швидко пристосуватися до нових умов економiчного життя. Разом з тим величезне соцiальне значення мало саме те, що вперше в багатовiковiй iсторiСЧ людства всi люди, незалежно вiд СЧхнього соцiального походження i положення, були визнанi юридично рiвними учасниками громадського життя, що мають ряд визнаних законом прав i воль можливостi, що дають кожному, виявити себе як особистiсть, надiлену вiльною волею, здатну вiдповiдати за своСЧ дiСЧ i СЧхнi правовi наслiдки.
Якщо початок реальному буттю громадянського суспiльства поклало прийняття i твердження Бiллiв про права (Англiя, США) чи Декларацiй прав людину i громадянина (Францiя), то саме громадянське суспiльство це суспiльство рiвноправних людей, що вiльно виявляють свою особистiсть, творчу iнiцiативу, суспiльство рiвних можливостей, звiльнене вiд зайвих заборон i допитливоСЧ адмiнiстративноСЧ регламентацiСЧ .
При цьому право визнаСФться обов'язковим i для правителiв держави. Право вже не наказ влади, а дорiвнюСФ обов'язкове для правлячих i керованих право, верховенство якого над довiльними велiннями пануючих забезпечуСФться подiлом влади, високим положенням законодавчоСЧ влади, СЧСЧ залежнiстю (через вибори i перевибори) вiд народу, нацiСЧ, краСЧни, а також рiвним i доступноСЧ для всiх громадян, судом.
Тодi ж виникаСФ представлення про конституцiю як не тiльки про закон, що визначаСФ пристрiй вищих органiв влади, але й основному законi краСЧни, обов'язково визначального права i волi громадян (бiлль про права, декларацiю прав). У результатi сама конституцiя стаСФ угодою суспiльства i держави про розмежування сфер СЧхньоСЧ дiяльностi (держава публiчна влада, сфера загальних iнтересiв, суспiльство сфера iндивiдуальних воль, приватних iнтересiв).
Вiддiлення держави вiд суспiльства i вiдокремлення суспiльства вiд держави виражено в розходженнi СЧхнiх структур, принципiв органiзацiСЧ i будiвлi.
Усяка держава органiзована як керована СФдиним центром вертикальна система, iСФрархiя державних органiв i посадових осiб, зв'язаних вiдносинами пiдпорядкованостi i державноСЧ диiиплiни. Постiйна i головна мета держави, його виправдання i легiтимацiя охорона суспiльства i керування СЧм.
На вiдмiну вiд держави громадянське суспiльство являСФ собою горизонтальну систему рiзноманiтних зв'язкiв i вiдносин громадян СЧхнiх об'СФднань, союзiв, колективiв. Цi зв'язки заснованi на рiвностi й особистiй iнiцiативi, у тому числi в самостiйностi видобутку засобiв до iснування (це вiдноситься i до об'СФднань, що мiстяться за рахунок добровiльних внескiв СЧхнiх учасникiв). Мети громадян i СЧхнiх об'СФднань рiзноманiтнi i мiнливi вiдповiдно до СЧхнiх iнтересiв.
Розходження структур громадянського суспiльства i держави накладаСФ вiдбиток на способи правового регулювання приватних i публiчних вiдносин, а тим самим на систему права.
- Межi дiяльностi держави
Становлення i розвиток громадянського суспiльства обумовило новий перiод розвитку держави i права. Йому вiдповiдаСФ так називане сучасна представницька держава, якому, на вiдмiну вiд кастових i станових держав Древнього свiту i Середньовiччя, мають наступнi риси:
1. Держава суверенна, воно маСФ верховну владу i монополiСФю примуса на всiй територiСЧ краСЧни i не залежить вiд влади iншоСЧ держави, влади церкви, жрецiв, станiв, воСФначальника недержавних органiзацiй.
2. Держава виступаСФ вiд iменi всього населення (народу, нацiСЧ) чи, принаймнi, офiцiйно домагаються на те, що воно виражаСФ i захищаСФ iнтереси всiСФСЧ краСЧни, народу, чи пiдданих громадян. Держава i керування СЧм уже не розглядаються як чи надбання особиста справа монарха, що царюСФ династiСЧ, якоСЧсь частини суспiльства. Офiцiйно воно вiдокремлюСФться вiд станiв, класiв i iнших соцiальних груп, хоча фактично проводить полiтику частiше з переважним врахуванням iнтересiв тiСФСЧ чи iншоСЧ впливовоСЧ частини суспiльства.
Прагнення держави представити себе як уособлення нацiСЧ, що живе на визначенiй територiСЧ, обумовило висхiдне ще до епохи пiзнього середньовiччя ототожнення держави з краСЧною, Родiною, Батькiвщиною.
3. З розвитком громадянського суспiльства в структурi державних органiв з'являються i встановлюються в якостi постiйних загальнонацiональнi (а не тiльки становi) представницькi установи парламентського типу, що володiють правами твердження податкiв i зборiв, що надходять у скарбницю держави, а також прийняття найбiльш важливих нормативно-правових актiв (законiв). Вини?/p>