ГарантiСЧ прав i свобод та конституцiйнi обовтАЩязки людини i громадянина в УкраСЧнi
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
? особи щодо задоволення своСЧх законних потреб у сферi освiти, лiтературноСЧ, художньоСЧ, науковоСЧ та технiчноСЧ дiяльностi. Одним з основних культурних прав СФ право на освiту (ст. 53 КонституцiСЧ). Держава забезпечуСФ доступнiсть i безоплатнiсть дошкiльноСЧ, повноСЧ загальноСЧ середньоСЧ, професiйно-технiчноСЧ, вищоСЧ освiти в державних i комунальних навчальних закладах; розвиток дошкiльноСЧ, повноСЧ загальноСЧ середньоСЧ, позашкiльноСЧ, професiйно-технiчноСЧ, вищоСЧ i пiслядипломноСЧ освiти рiзних форм навчання; надання державних стипендiй та пiльг учням i студентам. Держава також дбаСФ про забезпечення права на освiту громадянам, якi належать до нацiональних меншин, i гарантуСФ СЧм право на навчання рiдною мовою чи на вивчення рiдноСЧ мови у державних i комунальних навчальних закладах або через нацiональнi культурнi товариства.
РЖншим iстотним культурним правом, що гарантуСФться державою, СФ право громадян на свободу лiтературноСЧ, художньоСЧ, науковоСЧ i технiчноСЧ творчостi (ст. 54 КонституцiСЧ). Тобто держава надаСФ громадянам можливiсть займатися будь-яким видом творчостi з метою самовираження особистостi, вдосконалення iндивiдуальних духовних якостей та задоволення власних моральних i матерiальних iнтересiв, що виникають у зв'язку з рiзними видами iнтелектуальноСЧ дiяльностi.
Конституцiя також декларуСФ охорону культурноСЧ спадщини; збереження iсторичних пам'яток та iнших об'СФктiв, що становлять культурну цiннiсть.
У вiтчизнянiй конституцiйно-правовiй науцi залишаСФться суперечливою оцiнка права на результати своСФСЧ iнтелектуальноСЧ, творчоСЧ дiяльностi (ст. 54 КонституцiСЧ). Це право передбачаСФ, що нiхто не може використовувати або поширювати без згоди автора результати iнтелектуальноСЧ та творчоСЧ дiяльностi (лiтературнi твори, науковi вiдкриття, технiчнi винаходи, художнi вироби, твори мистецтва тощо), за винятками, встановленими законами. Тобто йдеться про авторське право, що захищаСФться державою i СФ одним iз видiв приватноСЧ власностi. За сутнiстю це право слiд вiдносити до економiчних прав i свобод, оскiльки Конституцiя гарантуСФ право на результат (матерiальний i моральний). Водночас це право здiйснюСФться в культурнiй сферi суспiльних вiдносин, що даСФ пiдстави вiдносити його до змiшаних, культурно-економiчних прав i свобод людини i громадянина.
До культурних прав i свобод людини i громадянина також традицiйно вiдносять право на iнформацiю. Ст. 34 КонституцiСЧ УкраСЧни закрiплюСФ право кожного вiльно збирати, зберiгати, використовувати i поширювати iнформацiю усно, письмово або в iнший спосiб - на свiй вибiр. Правовий режим збирання, зберiгання, використання i поширення iнформацiСЧ визначаСФться Законом УкраСЧни Про iнформацiю вiд 2 жовтня 1992 р. та iншими законами УкраСЧни. Здiйснення цього права може бути обмежене законом в iнтересах нацiональноСЧ безпеки, територiальноСЧ цiлiсностi або громадського порядку з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутацiСЧ або прав iнших людей, для запобiгання розголошенню iнформацiСЧ, одержаноСЧ конфiденцiйно, або для пiдтримання авторитету i неупередженостi правосуддя.
Провiдний украСЧнський конституцiоналiст В.Ф. Погорiлко додаСФ до цього перелiку право на свободу думки i слова, на вiльне вираження своСЧх поглядiв i переконань, право на iнформацiю, свободу свiтогляду i вiросповiдання.
Росiйськi конституцiоналiсти, зокрема М.В. Баглай, Ю.РЖ. Ентiн, Ю.РЖ. Лейбо та iн., включають до культурних прав i свобод лише право на вiльний доступ до культурних цiнностей (яке, до речi, КонституцiСФю УкраСЧни не закрiплено) i право на свободу творчостi та наукових дослiджень. А, наприклад, право на освiту вони вiдносять до суто соцiальних прав.
Нечiткiсть системи культурних прав i свобод людини обумовлена тим, що конституцiйнi права людини реалiзуються у певних сферах суспiльного життя, котрi часто взаСФмно перетинаються. Конкретне суб'СФктивне право людини дуже важко визначити як суто культурне, чи суто соцiальне, чи суто полiтичне. Тому подiбна класифiкацiя конституцiйних прав i свобод СФ умовною. Вона не впливаСФ на СЧх обсяг, змiст чи рiвень гарантованостi, однак сприяСФ глибшому розумiнню СЧх сутностi та соцiального призначення, полiпшуючи СЧх практичне застосування.
Духовнi права i свободи людини у сучаснiй юридичнiй лiтературi СФ малодослiдженою групою конституцiйних прав i свобод, якi часто ототожнюють з культурними правами i свободами особи, хоча вони мають сумiжнi, але не тотожнi сфери реалiзацiСЧ. Значущiсть духовних прав i свобод для життя людини посилюСФться стрiмким розвитком людськоСЧ цивiлiзацiСЧ на зламi тисячолiть, видатними досягненнями науки i технiки. Життя не стоСЧть на мiii - ми живемо у швидкоплинному свiтi. Питанням найближчого часу СФ закрiплення духовних прав i свобод людини, котрi стосуються сфери iдеального - царини психiки та свiдомостi людини, неконтрольоване втручання до яких може призвести до не передбачуваних наслiдкiв.
До групи духовних прав i свобод людини, закрiплених КонституцiСФю УкраСЧни, насамперед, належать: право на свободу свiтогляду та вiросповiдання (ст. 35 КонституцiСЧ УкраСЧни); право на свободу думки (ст. 34); право на недоторканнiсть духовного свiту особи (ст. 29); право на iнтелектуальну дiяльнiсть (ст. 54); право на психiчне здоров'я (ст. 49).
Умовно данi конституцiйнi права i свободи можна подiлити на: 1) власне духовнi права i свободи, тобто тi, якi прямо передбачено в КонституцiСЧ УкраСЧни свобода думки; свобода свiтогляду та вiросповiдання; пра?/p>