Высшие органы демократического государства
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
В°х самого уряду.
Подiбною до британськоСЧ СФ органiзацiя урядiв у бiльшостi краСЧн з парламентарними формами правлiння.
У Нiмеччинi так званi комiтети формуються на основi рiшень федерального уряду. Головою кожного такого комiтету СФ канцлер. До СЧх складу входять мiнiстри за профiлем проблем, якi розглядаються в конкретних комiтетах. Формою вiдповiдноСЧ урядовоСЧ дiяльностi у Нiмеччинi СФ й мiжмiнiстерськi комiтети. Вони створюються за рiшенням уряду або за домовленiстю зацiкавлених мiнiстерств. Керiвництво такими комiтетами здiйснюСФться мiнiстрами. Головною СЧх функцiСФю СФ координацiя дiяльностi мiнiстерств. Урядовi i мiжмiнiстерськi комiтети виносять за межi уряду значну частину його роботи.
У ФранцiСЧ створення спецiальних органiв виконавчоСЧ влади, якi iснують поза офiцiйною урядовою структурою передбачене самою КонституцiСФю. тАЬПрезидент очолюСФ збройнi сили. Вiн головуСФ в радах i вищих комiтетах оборонитАЭ, - сказано в ст.15. Мiжмiнiстерськi ради i комiтети не тiльки готують вiдповiднi проекти рiшень Ради мiнiстрiв, а й у межах своСФСЧ компетенцiСЧ прий мають самостiйнi управлiнськi рiшення. Цi ради i комiтети можна розглядати не тiльки як робочi органи уряду, а i як допомiжнi структури при президентi i прем`СФр-мiнiстрi. В деяких випадках вони можуть навiть пiдмiняти Раду мiнiстрiв.
Нарештi, аналiзуючи особливостi органiзацiСЧ виконавчоСЧ влади в США, необхiдно вказати на iснування рiзноманiтних i численних федеральних органiв, якi не входять до названих структур, самi не складають СФдину структуру i дiють самостiйно пiд загальним керiвництвом президента. Це адмiнiстративнi, регулюючi агентства тощо. Частина з них утворюСФться на основi актiв Конгресу, а СЧхнi керiвники вiдiграють не менш важливу роль нiж мiнiстри. Про це свiдчить той факт, що вони запрошуються на засiдання кабiнету. Важливе мiiе в системi виконавчоСЧ влади займають i так званi президентськi комiсiСЧ, якi, як правило, утворюються актом глави держави. В багатьох випадках керiвники таких комiсiСЧ призначаються з тАЬпоради i згодитАЭ Сенату. Цi органи виконують рiзноманiтнi функцiСЧ за дорученням президента.
ГЛАВА ДЕРЖАВИ
ОСОБЛИВОСТРЖ КОНСТИТУЦРЖЙНОГО СТАТУСУ ГЛАВ ДЕРЖАВ
Одним iз найважливiших елементiв державного механiзму СФ глава держави. Глава держави - це особа, яка займаСФ формально вище мiiе в структурi державних iнститутiв i водночас здiйснюСФ функцiю представництва самоСЧ держави в цiлому. З iншого боку, глава держави розглядаСФться як один з СЧСЧ вищих органiв.
У краСЧнах з монархiчними формами державного правлiння главою держави СФ монарх, з республiканськими - президент.
Особливiстю конституцiйного статусу монарха СФ наслiдування його влади представниками правлячоСЧ династiСЧ. Порядок престолонаслiдування, як правило, визначаСФться конституцiями. У розвинутих краСЧнах з парламентарно-монархiчною формою правлiння прийнято три системи престолонаслiдування: салiчна (Бельгiя, Норвегiя i Швецiя), кастильська (Велика Британiя, Данiя та РЖспанiя), i австрiйська (Нiдерланди та Японiя). За салiчною системою, наслiдування престолу здiйснюСФться тiльки чоловiками у порядку первородства. Кастильська система вiддаСФ перевагу чоловiкам, хоча визнаСФ право наслiдування престолу i за жiнками. Австрiйська ж система зумовлюСФ наявнiсть такого права у жiнок лише в тому випадку, коли вiдсутнi законнi претенденти чоловiчоСЧ статi. Питання престолонаслiдування лише зовнi СФ малозначущими. Вiд СЧх рiшення може залежати полiтична доля самоСЧ монархiСЧ. РЖсторiСЧ вiдомi випадки виникнення кризових i навiть конфлiктних ситуацiй у суспiльствi в наслiдок вакантностi престолу монарха.
Сама ж вакантнiсть престолу, незалежно вiд СЧСЧ причин, завжди маСФ певнi юридичнi наслiдки. Одним iз таких наслiдкiв може бути встановлення регентства, тобто тимчасового правлiння iншоСЧ особи або групи осiб (регентськоСЧ ради) замiсть монарха. КонституцiСЧ багатьох парламентарних монархiй регламентують порядок встановлення регентства та його здiйснення. Регентство може бути встановлене i за умов тимчасовоСЧ недiСФздатностi монарха, його малолiтства та в деяких iнших випадках. РЖнодi воно виконуСФ роль гнучкого полiтичного iнституту.
КонституцiСЧ бiльшостi парламентарних монархiй вiдносять вирiшення питання про замiщення вакантного престолу монарха за умов вiдсутностi законних спадкоСФмцiв до компетенцiСЧ парламентiв. Усунення монарха з престолу юридичними засобами практично неможливе, але його можна примусити вiдректися. Новiтня iсторiя знаСФ чимало випадкiв, коли монарх усувався з престолу, по сутi, насильницьким шляхом за наслiдками кардинальноСЧ ломки полiтичноСЧ системи i змiнення форми правлiння.
До особливостей конституцiйного статусу монарха слiд також вiднести наявнiсть у нього особових прав, пiльг i привiлеСЧв. Серед них можна видiлити право на титул. У розвинутих краСЧнах прийнято такi титули монархiв, як iмператор, король, великий герцог i князь. Одним з особових прав монарха СФ право на державне утримання за рахунок цивiльного листа. Ще однiСФю особливiстю статусу монарха СФ те, що в конституцiях окремих краСЧн встановлюСФться вимога належностi монарха до офiцiйноСЧ церкви (Велика Британiя, Данiя, Норвегiя, Швецiя).
У президентських республiках i краСЧнах iз змiшаною республiканською формою правлiння глава держави обираСФться шляхом проведення загальних виборiв. Цi вибори звичайно мають прямий характер, хоча зустрiчаються i винятки (США).
Для обрання на посаду президента практичн