Высшие органы демократического государства
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
владних функцiй мiж вищими органами держави. Тим самим формулу тАЬрозподiл владтАЭ можна без особливих застережень замiнити на формулу тАЬрозподiл державних функцiйтАЭ. Сказане не заперечуСФ значущостi iдей розподiлу влад, якi служать основою для створення загальних гарантiй демократичноСЧ органiзацiСЧ суспiльства i держави. Цi iдеСЧ мають насамперед полiтичне звучання, хоча не слiд заперечувати СЧх характер як юридичноСЧ цiнностi.
Реалiзацiя на практицi вiдповiдних iдей створюСФ той стрижень, який покладений в основу конституцiйного механiзму здiйснення влади, складовими якого СФ вищi органи.
Парламент
Значну увагу в характеристицi вищих органiв сучасноСЧ держави як звичайно придiляють парламентам. Вони розглядаються як органи законодавчоСЧ влади, а iнодi i як такi, що своСФю дiяльнiстю формально забезпечують функцiонування i саме iснування iнших вищих органiв.
За визначенням, парламенти - це виборнi i колегiальнi вищi органи держави, якi функцiонують в умовах демократичного правлiння i мають своСЧми головними повноваженнями повноваження в сферi законотворчостi. В унiтарних державах парламенти формуються на загальнонацiональному рiвнi, у федерацiях - також i на рiвнi СЧх суб`СФктiв. В останньому випадку повноваження законодавчих органiв двох рiвнiв розмежовуються на засадах, визначених федеральною конституцiСФю.
Дiяльнiсть парламентiв визначаСФ характер i змiст парламентаризму. Парламентаризм - це система такоСЧ взаСФмодiСЧ держави i суспiльства, для якоСЧ характерними СФ визнання провiдноСЧ або , в наш час, особливоСЧ i достатньо суттСФвоСЧ ролi в здiйсненнi державно-владних функцiй загальнонацiонального постiйно дiючого представницького органу. Таке визначення парламентаризму означаСФ, що його не слiд пов`язувати з якимись конкретними формами державного правлiння. Явище парламентаризму в тiй чи iншiй формi притаманне кожнiй демократичнiй краСЧнi.
Характеристика парламентаризму набуваСФ завершеностi тiльки тодi, коли враховуються структура i органiзацiя, змiст компетенцiСЧ i головнi напрями дiяльностi самих представницьких органiв. Розгляд цих питань дозволяСФ скласти об`СФктивну уяву про те, як реалiзуються засади теорiСЧ народного представництва, наскiльки СЧх природа вiдповiдаСФ полiтичним потребам сьогодення. Тiльки через аналiз загальних закономiрностей побудови та визначення основних функцiй парламентiв i при врахуваннi вiдповiдних особливостей, притаманних окремим краСЧнам, можна встановити реальну роль представницьких органiв у здiйсненнi державноСЧ влади, СЧх справжнСФ мiiе в державному механiзмi.
Термiн тАЬпарламенттАЭ маСФ узагальнююче значення. Представницькi органи нерiдко носять iншу офiцiйну назву. Найбiльш поширеною з них СФ нацiональнi збори. Ця назва досить вдало передаСФ характернi риси парламенту як загальнодержавного органу. Близькими за змiстом до неСЧ СФ назви: народнi збори (так зафiксовано в конституцiях АлбанiСЧ та БолгарiСЧ) або державнi збори (Естонiя i Угорщина). В деяких краСЧнах назва парламенту вiдбиваСФ форму державного устрою - федеральнi (союзнi) збори (Росiя, Швейцарiя). Що стосуСФться скандинавських краСЧн, то тут парламенти мають суто iндивiдуальнi назви. Наприклад, у ДанiСЧ це фолькетiнг, в РЖсландiСЧ - альтiнг, в НорвегiСЧ - стортiнг, в ШвецiСЧ - рiкстаг. Нарештi, СФ краСЧни, представницькi органи яких мають такi назви, як законодавчi збори (асамблея) або палата представникiв (депутатiв). Всi цi назви так чи iнакше вказують на одну з головних формальних прикмет представництва - колегiальний характер вiдповiдних державних органiв.
Будова парламентiв
Одним iз вихiдних моментiв у характеристицi парламентаризму як загального явища i при визначенi особливостей представницьких органiв конкретних краСЧн СФ СЧх побудова. В свою чергу, головною ознакою побудови парламентiв значноСЧ кiлькостi краСЧн СФ СЧх двопалатнiсть, або бiкамералiзм.
Двопалатнiсть довгий час була типовою рисою парламентаризму. РЖсторично створення або збереження верхнiх палат вiдображало компромiси, що були досягнутi мiж буржуазiСФю i феодальним класом в СЧх боротьбi за полiтичну владу. В наш час РЖснування верхнiх палат перш за все пояснюСФться потребами оптимiзацiСЧ парламентськоСЧ органiзацiСЧ. Акцент ставиться на необхiдностi забезпечити врiвноважений пiдхiд у парламентськiй роботi, надати СЧй високого професiйного рiвня. Деякi вважають, що верхнi палати мають стимулювати нижнi, створювати такi умови, за яких буде забезпечений зважений законодавчий процес i виключене прийняття непродуманих i поквапливих рiшень. Визначаючи iншi аргументи в обгрунтуваннi двопалатноСЧ побудови парламентiв слiд також вiдзначити, що у федерацiях вона вважаСФться чи не обов`язковою i пояснюСФться необхiднiстю представництва на загальнонацiональному рiвнi iнтересiв суб`СФктiв федерацiСЧ та СЧх населення. Прийнято формулу, за якою депутати нижнiх палат парламенту представляють увесь народ (виборчий корпус) в цiлому, а верхнiх - тiльки свiй штат, провiнцiю тощо.
Сьогоднi двопартiйнiсть вже не маСФ значення типовоСЧ риси явища парламентаризму. Якщо до другоСЧ свiтовоСЧ вiйни однопалатнi парламенти в Захiднiй РДвропi в умовах демократичного правлiння iснували лише в Люксембурзi i ФiнляндiСЧ, то в нашi днi вiдповiдна форма побудови представницьких органiв стала такою ж прийнятою, як i бiкамералiзм. Пiсля другоСЧ свiтовоСЧ вiйни на засадах однопалатностi були реформованi парламенти таких СФвропейських краСЧн, як Грецiя, Данiя, Португалiя i Швецiя.
Найбiльш iсто?/p>