Высшие органы демократического государства
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
юваноСЧ конгресом, застосувавши так зване вето. Члени верховного суду призначаються президентом з тАЬпоради i згодитАЭ сенату, тобто вiдповiднi посади замiщуються за результатом спiльного рiшення виконавчоСЧ i законодавчоСЧ влади. Сам же верховний суд, реалiзуючи функцiСФю конституцiйного контролю, може визнавати протиконституцiйними акти конгресу i президента. Це дозволяСФ йому впливати на правотворчу дiяльнiсть законодавчих i виконавчих органiв.
Однак змiст поняття стримувань i противаг розглянутим не обмежуСФться. Багато американських конституцiоналiстiв до них вiдносять рiзнi спроби формування всiх трьох влад: конгрес обираСФться безпосередньо виборцями, президент займаСФ посаду за результатами непрямих виборiв, верховний суд формуСФться на основi президентських призначень, санкцiонованих верхньою палатою. До системи стримувань i противаг нерiдко також вiдносять рiзнi строки повноважень органiв виконавчоСЧ i законодавчоСЧ влади: нижня палата конгресу обираСФться на два роки, верхня - на шiсть, президент - на чотири. Пов`язують суть цiСФСЧ системи i з деякими iншими особливостями органiзацiСЧ вищих ланок державного механiзму.
Поширеним СФ й iнше тлумачення розподiлу влад,, за яким останнi повиннi тiсно спiвробiтничати i навiть переплiтатись. Таке тлумачення вiдповiдаСФ природi парламентарних форм правлiння. Бiльш того, в краСЧнах з такими формами правлiння поняття розподiлу влад пiддаСФться корективам або навiть заперечуСФться. Багато теоретикiв не бачать необхiдностi у жорсткому розподiлi влад. Вони посилаються на притаманне практицi цих краСЧн явище - часткове злиття або часткове роздiлення функцiй органiв законодавчоСЧ i виконавчоСЧ влади, яке призводить до так званого змiшування влад.
Як наслiдок, конституцiйна практика встановлюСФ положення, котре iнодi називають тАЬчастковим злиттям персоналутАЭ: членами уряду можуть бути тiльки депутати парламенту. РЖншими словами, одна i таж особа бере участь у реалiзацiСЧ як законодавчоСЧ, так i виконавчоСЧ влади. Такий стан передбачаСФться конституцiями переважноСЧ бiльшостi краСЧн з парламентарними (парламентарно-монархiчною i парламентарно-республiканскою) формами правлiння, а також iз змiшаною республiканською формою. Вiн аж нiяк не вiдповiдаСФ вимогам жорсткого розподiлу влад, якi, навпаки, передбачають неприпустимiсть поСФднання депутатського мандата i членства в урядi.
РеалiСЧ державно-полiтичного життя цiлого ряду краСЧн з парламентарними формами правлiння спричинили намагання вiдiйти в конституцiйнiй теорiСЧ вiд самих iдей розподiлу влад i призвели до фактичноСЧ вiдмови вiд вiдповiдноСЧ термiнологiСЧ. Тут широко визнанi концепцiСЧ тАЬдифузiСЧтАЭ, тАЬрозпорошеннятАЭ державноСЧ влади. Згiдно з оцiнками авторiв цих концепцiй, владнi повноваження здiйснюються багатьма i рiзними органами та посадовими особами, мiж якими далеко не завжди можна провести чiтку грань за функцiональними ознаками. РЖ чим бiльше органiв здiйснюють цi повноваження, тим менша ймовiрнiсть монополiзацiСЧ влади, тим вужчi можливостi для свавiльного правлiння.
На думку прибiчникiв таких концепцiй, кожний з державних органiв маСФ забезпечувати взаСФмнi стримування i противаги. При цьому змiст стримувань i противаг трактуСФться нетрадицiйно. До них як звичайно вiдносять колегiальний характер уряду, двопалатнiсть парламенту, порядок взаСФмовiдносин мiж урядовою партiСФю i опозицiСФю, баланс мiж органами центрального i мiiевого самоврядування тощо. Таке трактування стримувань i противаг пояснюСФться тим, що вони вже давно розглядаються не тiльки з позицiй необхiдностi зопобiгти надмiрнiй концентрацiСЧ державноСЧ влади i збалансувати СЧСЧ вищi ланки, а й забезпечити стабiльнiсть i сталiсть у функцiонуваннi всiх найголовнiших державних iнститутiв та полiтичноСЧ системи в цiлому.
РЖдеСЧ розподiлу влад вiдомi конституцiйнiй теорiСЧ краСЧн iз змiшаною республiканською формою правлiння. Наприклад, сучаснi французькi конституцiоналiсти нерiдко висловлюються на користь жорсткого розподiлу влад. Проте, намагаючись пристосувати цi iдеСЧ до iснуючих у краСЧнi державно-полiтичних реалiй, деякi з них пропонують уточнити поняття законодавчоСЧ i виконавчоСЧ влади. ФункцiСЧ уряду при цьому не зводять тiльки до виконання законiв. Навпаки, на думку вiдповiдних авторiв, СФдина урядова , або управлiнська функцiя певною мiрою вбираСФ в себе законодавчу функцiю. Це призводить до того, що остання бiльше не ототожнюСФться з дiяльнiстю парламенту.
РЖснуСФ серед французьких вчених й iнший погляд, за яким рiзниця мiж законодавчою i виконавчою владою не маСФ принципового значення., адже лiдер партiСЧ парламентськоСЧ бiльшостi фактично володiСФ i тiСФю i iншою. Вiн керуСФ урядом i контролюСФ цю бiльшiсть. Тому говорити, що законодавча i виконавча влади розподiленi, буде, на думку адептiв такого пiдходу, неправильним, а справжнiй подiл маСФ мiiе мiж урядом i опозицiСФю.
Цi та iншi теоретичнi концепцiСЧ в цiлому узгоджуються зi змiстом чинноСЧ конституцiСЧ ФранцiСЧ, де сполучаються елементи жорсткого розподiлу влад з iнститутами парламентарноСЧ республiки. Зокрема, конституцiя фiксуСФ принцип несумiсностi членства в урядi з депутатським мандатом, що, як зазначалось, властиво президентськiй республiцi. З iншого боку, в основному законi закрiплений принцип полiтичноСЧ вiдповiдальностi уряду перед парламентом, котрий характеризуСФ парламентарнi форми правлiння.
В цiлому слiд пiдкреслити, що на практицi йдеться, по сутi, не про розподiл влад або влади, а про роздiлення, подiл