Вiзантiйський iсихазм та давньоруська печерна аскеза
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
и, iмператив мовчання було спiввiднесено iз неосяжнiстю, невимовнiстю божественного першопочатку.
Загалом, як каже дослiдник В.Венiамiнов, мiстичну аскетику, вiдому пiд назвою тАЬiсихiятАЭ не можна вважати лише витвором мовчазного молитовного самозаглиблення. Безумовно вона полягала насамперед у тривожних пошуках рiвноваги мiж особистiсним прозрiнням i життям оточуючого свiту.
Висновки:
Вiзантiйський iсихазм став iдейною пiдвалиною печерного самiтництва у Давнiй Русi, яке мало своi специфiчнi риси, вже згаданi вище. Мало вiдомо, чи дiйсно печернi аскети використовували iсихастський праксис, але загальнi свiтогляднi установки вказують на те, що мета була спiльною через усамiтнення, мовчазну самозаглиблену тАЬрозумну молитвутАЭ, через смирення своСФi плотi та боротьбу з спокусами досягти СФднання з Богом вiчного щастя i блаженства.
Церква завжди пiдозрiло ставилася до мiстикiв, про що свiдчать гонiння на Григорiя Паламу, критика паламiзму Варлаамом та його послiдовниками, нерозумiння строгого аскетизму Антонiя.
Проте не можна не визнати, що духовна доктрина iсихазму мала деякi вади та вразливi мiiя. По-перше, як i пiзнiшоi доби iсихiя, певно, асоцiювалася в уявi досвiдчених iнтелектуалiв чи бодай консервативних традицiоналiстiв з келейною поведiнкою темних i вiдсталих ченцiв, майже диких тварин, уявлялася як нездорове збочення, що не маСФ прямого стосунку до релiгiйного служiння. Антагонiсти iсихii завжди наголошували ii тАЬпсихотехнiчнийтАЭ характер, зводили ii сутнiсть до механiчноi iмiтацii певних фiзiологiчних вправ до так званого тАЬпупошестватАЭ (омфалопсихii). По-друге, чималу тiнь на iсихiю кидали прикмети ii подiбностi до сектанських СФретичних форм Боговизнання. Постiйне речення РЖсусовоi молитви, як найнеобхiднiший рефлексiй медитативного стану, зближувало iсихастiв з богомiлами, або як iх тодi iменували в Вiзантii месалiанами.
РЖншою вадою iсихазму була його iконоборчеська тАЬнестяжницькатАЭ сутнiсть. Свого часу Григорiя Паламу i його послiдовникiв звинувачували у тАЬнеповазi до святих iкон, священного начиння та iншого християнського благочестятАЭ. РЖсихасти протиставляли пишнiй марнотi вiдправ сувору простоту i цiлковиту спрощенiсть обрядностi, а також схвально ставилися до секуляризацii монастирських i навiть церковних багатств. Практично усi давньоруськi адепти iсихазму, що згадуються в Печерському патерику, теж були свiдомими прихильниками злиденностi як наприклад, колишнiй купець Чернь, в монашествi РЖсаакiй Юродивий, чи Афанасiй Затворник.
Вiрогiдно, що лiтописна оповiдь про спокушення РЖсаакiя тАЬсвiтоносним дияволомтАЭ СФ вiдголоском не якихось уявних натуралiстичних марень iнока, а результатом цiлком певних полемiко-богословських, спiрiтуалiстичних суперечок, що велися навколо iсихастського вчення в Печерському монастирi. Теологiчна критика паламiзму в окремих своiх частинах залишаСФться не спростованою i донинi. Принаймнi В.Венiамiнов зазначаСФ, що тАЬвцiлому роздуми Св.Григорiя Палами з iх злетом, напруженiстю i падiнням зостаються викликом, на який сучасне православя ще повинне буде вiдповiститАЭ.
Багато дослiдникiв, вивчаючи iсихазм, вiдзначали, що в ньому СФ багато рис близьких до схiдних медитативних практик. Так практика постiйноi молитви, яка передбачала повторення божественних iмен як сильний психотехнiчний метод, добре вiдома нам з iнших традицiй i СФ унiверсальною. Достатньо згадати повторення тАЬвеликоi мантритАЭ, тАЬХаре КрiшнатАЭ в iндiйському вiшнуiстському бхактi.
Деякi психологи вважають, що бажаний ефект СФ результатом механiчного повторення i формула може бути будь-якою. Але важко погодитися з цiСФю думкою, адже тут визначальну роль вiдiграСФ установка свiдомостi, яка виражаСФться в сакральнiсть iменi, яке промовляСФться.
Якщо говорити про подальшу долу iсихазму, то його велич демонструСФ Св.Сергiй Радонежський. В XV XVI ст. вiн розквiтаСФ завдяки працям Нiла Сорського. Пiсля столiть занепаду, iсихазм вiдроджуСФться в старчествi кiнця XVРЖРЖРЖ XРЖX ст., принципи якого викладенi Ф.М.ДостоСФвським в тАЬБратах КарамазовихтАЭ. Свiдченням глибокого вкорiнення iсихазму серед православного народу СФ тАЬВiдвертi розповiдi мандрiвника духовному своСФму отцютАЭ (кiнець XРЖX ст.). На початку XX ст. переконання про святiсть самого iменi РЖсусового виразилось в афонському монашествi у русi iмяславя, яке було обгрунтоване С.Н.Булгаковим. РЖмяславя можна вважати подальшим розвитком iсихастськоi традицii. Так за уставом, афонський монах повинен 1000 разiв за день промовити РЖсусову молитву.
Слiд також сказати, що вiзантiйський iсихазм, як пiзнiше руський iсихазм, виражений в печернiй аскезi, не обмежувався мовчанням та молитвою, а вiв до розквiту богословя, реформування монастирiв, лiтургiчноi творчостi, до широких рухiв громадянського та полiтичного оновлення. Загалом, за словами дослiдника МейСФндорфа, iсихасти тАЬвдихнули нове життя в застигле та склеротизуюче християнське суспiльство ВiзантiiтАЭ
Лiтература:
- Бобровський Т.А. Печернi монастирi й печерне чернецтво в iсторii та культурi середньовiчного КиСФва. К., 1995.
- Горский В.С. Философские идеи в культуре Киевской Руси XI начало XII вв. К., 1987.
- Горський В.С. Святi Киiвськоi Русi. К., 1994.
- Св.Григорий Палама. Триады в защиту священнобезмолвствующих. - М., 1995.
- Замалеев А.Ф. Зоц В.А. Мыслители Киевской Руси. К., 1987.
- Кабанець РД. Давньоруська печерна аскеза i вiзантiйський iсихазм. // Духовна спадщина Киiвськоi Русi. Одеса,