Вiзантiйський iсихазм та давньоруська печерна аскеза
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
В»а настiльки великою, що навiть сам iмператор Констянтин написав йому листа. Перед своСФю смертю Антонiй знайшов собi усамiтнене мiiе, де i помер у 356 р. у вiцi 105 рокiв. Учнi та послiдовники Антонiя продовжували роботу великого пустельника, створюючи колонii СФремiтiв (вiд грец. вiдлюдники) тАЬлавритАЭ.
В Нижньому РДгиптi такi СФремiтськi колонii були заснованi АммонiСФм. Вiн батько Нiтрiйського монашества. У Аммонiя було багато учнiв, якi жили чи поодинцi в житлах, чи разом. За ПалладiСФм, в його час в Нiтрiйських пустелях проживало до 500 СФремiтiв. В просторiй церквi збирались монахи в суботу i недiлю на загальне богослужiння. Кожен монах здобував собi iжу та одяг власною працею, працював до 9 годин вечора, а потiм спiвав рiзнi гiмни та псалми разом з братiСФю.
На пiвдень вiд Нiтрiйськоi пустинi утворилась знаменита колонiя СФремiтiв, яка отримала назву Скiтська пустинь. Макарiй РДгипетський, чи Макарiй Великий був першим, хто почав мешкати тут, як СФремiт. Макарiй був аскетом ще з юностi, але в пресвiтери його посвятили проти його волi. В 30 рокiв вiн тiкаСФ в Скiтську пустинь. Цей аскет мав харизму (дар) зцiлення та пророцтва. 50 гомiлiй, якi залишились пiсля Макарiя, свiдчать про його глибокий мiстисний настрiй. До сучасникiв Макарiя Великого вiдносять ефiоплянина Мойсея (колишнього розбiйника), Пiора та Макарiя молодшого.
Але не тiльки Нiтрiйська та Скiтська пустинi, увесь РДгипет до кiнця IV ст. був вкритий келiями СФремiтiв, чи колонiями кiновитiв.
Засновником гуртового монашества, чи кiновитства вважають Св.Пахомiя (282 346 рр.). Колишнiй солдат, ще до прийняття ним християнства був аскетом. Прийнявши християнство, Пахомiй вирiшив створити монашеський гуртожиток. В результатi виник перший монастир Табеннiзi (328 р.) пiзнiше утворилось ще 9, серед яких перше мiiе зайняв Бафуа (тепер Фау). Заслуга Пахомiя також полягаСФ в тому, що вiн створив мiцну органiзацiйну основу для СФремiтiв; вiн обнiс стiною келii анахоретiв i вiн диiиплiну. Його настанови це найдавнiшi монашеськi правила, якi пiдпорядковують життя монахiв певним здоровим нормам. вони ставлять в обовязок монахiв працю та молитву, мiстять вказiiвки щодо одягу могнахiв, iжi та сну. Монахам було заборонено виходити з монастиря, бiля СФдиних ворiт сидiв вартовий. Святий Пахомiй також заснував два жiночих монастиря.
З РДгипту монашество поширилось на Синайський пiвострiв, де ми дещо пiзнiше зустрiчаСФмо двох видатних аскетичних письменника: Нила Синаiта (430 р) та РЖоанна Лествичника (580 р.).
Якщо в IV ст. класичною краiною монашества був РДгипет з Нiльською долиною. то в V VI ст. центр монашеського життя переноситься на Схiд, в Палестину. Саме тут учень Св.Антонiя РЖларiон з Гази заснував пустельництво. Десь в серединi IV ст. виникли в Палестинi численнi монастирi. Найвидатнiшими архiмандритами Палестинського монашества були Каппадокiйцi Феодосiй (441 519 рр.) i Савва (439 532 рр.). Останнiй заснував сiм лавр в Палестинi в однiй з яких жив сам.
Пiсля РДгипту Сирiя СФ найближчою краiною, де монашество досягаСФ найвищого розвитку.
В Каппадокii монашество зявилося завдяки Василiю Великому, Григорiю Богослову та Григорiю Нисському. Василiй спочатку пзнайомився з вiдомими аскетами Сирii та Палестини. Вiн маСФ славу в iсторii монашества як органiзатор схiдного монашества. Його вiдомi тАЬВеликi та малi монашеськi правилатАЭ досi залишаються СФдиними правилами грецького монашества.
Пiсля того, як РДгипет та Палестина перестали бути головними центрами монашеського життя на Сходi, такими стають Константинополь, а дещо пiзнiше Афон.
Роздiл РЖРЖ. Вiзантiйський iсихазм.
2.1. Афон колиска християнського аскетизму.
Вiд Констянтина Великого до Василiя, засновника македонськоi династii, вiд СФпископа Кастiна до Фотiя, релiгiйнi будинки та монастирi примножувались у Вiзантii до безкiнечностi. В 430 роцi прийшов в Константинополь авва Александр i запровадив тут акiматенство. Акiматени поставили собi за мету безперервно служити Богу молитися вдень та вночi. В 460 роцi римський консуларiй Студiй заснував монастир акiматенiв тАЬСтудiонтАЭ. Золотим вiком для заснування монастирiв було царювання Юстинiана (527- 565 рр.).
З середини IX ст. заселяСФться вiдлюдниками Афон, де починають зявлятися лаври. Однак Порфирiй Успенський у своСФму творi тАЬСхiд ХристиянськийтАЭ говорить, що згiдно з переказом, монашество на Афонi було ще в V VРЖ ст. Проте все було знищене арабами пiд час iх нападiв у 670 i 776 роках. На думку Порфирiя, пiсля цього спустошення, iмператор Констянтин Погонат вiддав Афон монахам. Першим анахоретом Афону був Св.Петро, який нiбито прожив там 53 роки. В 830 роцi на Афон знову нападають араби. Вповнi достовiрнi данi на Афонi починаються з половини IX ст. Грамотою iмператора Василiя Македонського в 872 роцi увесь Афонський пiвострiв передали монахам. Перший монастир тут було засновано в 963 роцi. Першим головним засновником монашеського життя на Афонi та законодавцем був Афанасiй (1000 р.)
На Афонi було багато i латинських монахiв, i мирян з Риму та Амальфii. Вони спочатку приСФднувалися до грецьких обитель, а пiзнiше створювали своi власнi монастирi, як Римський, присвячений Святим Петру та Павлу, i Амальфiйський, присвячений Пресвятiй Дiвi Марii.
На початку XI ст. Афон став одним з найвiдомiших монашеських пунктiв, хоча його бiди ще не скiнчились Так в 1044 роцi на нього знову нападають араби, пiсля чого пiвострiв заселяють мирськi люди. Афонськi подвижники звернулись до iмператора Конс?/p>