Вiзантiйський iсихазм та давньоруська печерна аскеза
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?.
Доцiльно буде згадати також працю О.Ф.ЛосСФва тАЬОписи античного символiзму та мiфологiiтАЭ, в якiй вiн розглядаСФ антитезу Православя та католицизму, корiнну антиномiю тАЬонтологiзму СходутАЭ та тАЬпсихологiзму ЗаходутАЭ. ЛосСФв розглядаСФ акти Константинопольського собору 1351 року проти Варлаама та Акiндiна; вiн вважаСФ, що в основi цих актiв лежить типовий вiзантiйський свiтогляд. Дослiджуючи типологiю даного тАЬвiзантiйського свiтоглядутАЭ ЛосСФв робить такий висновок: тАЬомоусiанство, дифiзитство, iконопочитання, iсихазм та iмяславя СФдине символiчне православно-схiдне, мiстико-символiчне вчення та досвiдтАЭ. Арiанство, монофiзитство та монофелiтство, iконоборство, варлаамiтство та iмяборство безбожництво, якому тричi анафиматАЭ.
На Заходi також були дослiдники, якi вивчали вiзантiйський iсихазм. Це прот.МейСФндорф, архiСФпископ Василь Кривошеiн, проф.В.Н.Лосський, архiмандрит Кiприан Керн.
Щодо давньоруськоi печерноi аскези, то тут коло дослiджень також досить широке. Тут важливим джерелом для дослiдження СФ КиСФво-Печерський патерик, агiогафiчна лiтература, працi таких дослiдникiв, як Т.А.Бобровський, В.С.Горський, А.Ф.ЗамалСФСФв та В.А.Зотсь, РД.Кабанець, В.Н.Топоров та iншi.
Загалом, дослiдження даноi теми у рiзних дослiдникiв СФ досить суперечливим i не однозначним, тому феномен печерного подвижництва та вiзантiйського iсихазму й досi становить дискусiйне питання медiСФвiстики, фiлософii i культури. Окрiм того дослiдження цiСФi проблеми СФ досить актуальним для сучасного антропологiчного релiгiСФзнавства.
Роздiл РЖ. Зародження аскетизму.
IV ст. це насамперед час занепаду морального iдеалу в життi Церкви. Причини цього занепаду полягали в зовнiшнiй змiнi стану християнськоi релiгii з часу Костянтина Великого. З припиненням гонiнь, в життi вiруючих помiчаСФться деяка розслабленiсть та безтурботнiсть; християни стали менше пiклуватися про спасiння своiх душ. Св.РЖоанн Златоуст помiчаСФ спустiння храмiв i, як вже було сказано, якусь байдужiсть, навiть при прийняттi Святого Причастя. Блаж.РЖСФронiм вiдзначаСФ, що Церква пiсля вiку мученикiв стала могутньою та багатою, але бiдною на доброчестя. В Церкву деякi йшли з недобрими намiрами, точилася релiгiйна боротьба. Бiльше того, язичницькi традицii ще були досить вiдчутними i значно гальмували запровадження християнських начал.
За такого занепаду релiгiйного та морального життя вiруючих з IV ст. монашество, яке виникло в цей час, стало тiСФю великою силою, яка принесла благодать Божу до християнського свiту.
Аскетичнi прагнення та вiдомi форми iх прояву були вiдомi ще ранiше. Так, неоплатонiки прагнули до невидимого Блага, переборюючи зло чуттСФвого свiту; хотiли вiд плотi пiднятися до Божества, виробляючи форми аскези i утверджуючи дуалiстичне свiторозумiння. Аналогiчнi дуалiстично-аскетичнi моменти бачимо i у неопiфагорейцiв i стоiкiв. РЖудаiзм, пiддавшись еллiнiстичним впливам i продовжуючи свй розвиток, пiдiйшов до того ж. Назареi уникали усього тАЬнечистоготАЭ, вiддавали себе Богу, дотримуючись тАЬвеликого обiтутАЭ; вино не торкалось iх вуст i залiзо iх довгого волосся. Терапевти (релiгiйно-аскетична секта РЖ ст. н.е. в РДгиптi) вiддалялися вiд свiту в своi тАЬмонастирiтАЭ, займаючись там читанням своiх священних книг та спогляданням. РДссеi (близька до терапевтiв iудейська секта РЖРЖ ст. до н.е. РЖ ст. н.е.) приносили тАЬстрашну клятвутАЭ почитали Бога, виконували його заповiдi, жили разом, вiдмовляючись вiд особистого майна i тримаючи пiст. Монашеськi гуртожитки знаходимо вже у терапевтiв, СФссеiв та служителiв Серапiса. Отже, як бачимо першi аскети зявилися досить рано. Вiрогiдно, що росту пустельництва сприяли i гонiння на християн. При Децii (250 251 рр.), Валерiанi (257 258 рр.) i пiзнiше при Лiцинii (315 чи 319 рр.) багато СФгипетських християн тiкало в пустелю та гори. Багато з них гинуло вiд холоду та спраги, вiд хвороб та диких звiрiв. Минала загроза, i втiкачi повертались, але не всi. Деякi так i залишались невеликими групами або одинокими анахоретами.
Батькiвщиною монашества СФ РДгипет, Нiльська долина. РЖсторик схiдного монашества Бесс бачить в цьому нiби нагороду РДгипту за те, що вiн прихистив гнаного РЖродом Христа Немовля. Першим християнським монахом був Павло Фiвський. Вiн утiк вiд переслiдувань Децiя в гори Фiваiди; там вiн обрав собi за житло печеру. Харчувався Павло фiнiками, воду брав iз джерела. Вiн назавжди залишився в пустелi, його навiть не спокусила звiстка про перемогу християнства за Констянтина. Засновник монашеського життя помер у своiй печерi глибоким старцем. Могилу йому вирили леви. Павло випадково здобув популярнiсть, адже багато анахоретiв жили та померли в безвiсти. Як правило, вони селилися поблизу джерел та фiнiкових пальм, в печерах чи пiд вiдкритим небом. У часи дозвiлля вони плели кошики, якi вiдносили у сусiднi поселення i вимiнювали iх на хлiб i сiль.
Першi обСФднання анахоретiв проязують з iменем Антонiя РДгипетського (251 356 рр.), якого вважають тАЬбатьком монашестватАЭ. Життя його було описане Св.АфанасiСФм, архiСФпископом Александрiйським. Антонiй народився в християнськiй сiмi недалеко вiд великого РЖСФраклеополiсу, в Середньому РДгиптi. Будучи 20-рiчним юнаком, перебуваючи в церквi, його глибоко вразило СФвангельське читання про багатого юнака (Мф. 19). Вiн роздав своСФ майно i став аскетом. Пiсля 26-рiчного проживання в пустелi Антонiй з 306 року почав збирати навколо себе учнiв. Люди йшли до нього задля отримання доброi поради, душевноi настанови. Слава Преп.Антонiя бу?/p>