Вiзантiйський iсихазм та давньоруська печерна аскеза
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?янтина Мономаха, який вiдправив до них монаха Косьму Цинцулука. Той вигнав з Афону мирян i дав Афону новий устав, який було схвалено Констянтином Мономахом у 1046 роцi.
Саме в середовищi грецького монашества на Афонi iснував мiстичний рух, який маСФ назву iсихазм.
2.2. Змiст iсихастськоi фiлософii та основнi представники iсихазму
Порфирiй Успенський у своiй тАЬРЖсторii АфонутАЭ пише, що першим iсихастом був Св.Петро, який був також першим анахоретом Афону i прожив там 53 роки (681 734 рр.). Взагалi самозаглиблена млитовна практика оформилась спочатку в РДгиптi наприкiнцi РЖРЖРЖ початку IV столiття i розроблялась у IV VII ст. синайськими та СФгипетськими аскетами МакарiСФм РДгипетським ,РДвгарiСФм, РЖоанном Лiствичником. Часто засновником iсихазму помилково вважають Св.Григорiя Паламу (XIV ст.), але вiн лише осмислив, обгрунтував та систематизував ту практику духовного тАЬделанiятАЭ, яка вже давно була в практицi у монахiв-анахоретiв з глибокоi давнини. Вже згаданi РДвгарiй Понтiйський та Макарiй РДгипетський (IV ст.) знають практику тАЬрозумноi молитвитАЭ, яка СФ суттю iсихазму. Класичний опис технiки iсихазму даСФ вже у XI ст. монах Ксерокерського монастиря у Константинополi, Симеон: тАЬЗачини дверi твоСФi келii, сядь у кутку: вiдверни думку твою вiд усього земного, тiлесного та швидкоплинного. Потiм схили пiдборiддя твоСФ на груди i спрямуй чуттСФве та духовне око твоСФ на пупок свiй; далi стисни обидвi нiздрi так, щоб ледве можна було дихати i вiдшукай очима приблизно те мiiе серця, де зосереджено усi здiбностi душi. Спочатку ти нiчого не побачиш, але коли проведеш у такому станi день i нiч, тодi, о диво, побачиш ти те, чого нiколи не бачив, побачиш доволi ясно, що довкола серця твого поширюСФться божественне сяйво.тАЭ
Представниками пiзньовiзантiйського iсихазму, окрiм Григорiя Палами, СФ також видатнi духовнi письменники Преп.Григорiй Синаiт i Миколай Кавасiла.
Святий Григорiй Синаiт створив вчення, яке лягло в основу усього середньовiчного напрямку схiдного монашества, зокрема в основу мiстики XIV ст.
Коли Григорiй Синаiт приiхав до Афону з Криту, вiн, як сказано в його тАЬЖитiiтАЭ, знайшов лише трьох iнокiв, знайомий зi справжньоi iсехiСФю. Вчення Синаiта було надто суворим, iнодi воно навiть суперечило старому устрою монастирського життя.
Важко сказати, чи був Григорiй Палама учнем Сдуху. Проте Палама дещо помякшуСФ строго монашеську точку зору Синаiта: вiн не цураСФться свiту, лише визнаСФ за монашеством бiльше можливостей для спасiння. Бiльш рiшучим у цьому смислi СФ вчення Кавасiли; воно не говорить про монашество та його переваги. РДпископ Алексiй у своiй працi тАЬВiзантiйськi церковнi мiстикиXIV ст.тАЭ вказуСФ на СФднiсть поглядiв трьох великих вiзантiйських богословiв: тАЬЗагальна для усiх трьох мiстикiв i найхарактернiша риса полягаСФ в тому, що вони навчали i доводили самим життям, що не шляхом фiлософських роздумiв, але постiйним очищенням душi, абсолютною нiмотою почуттiв та думок, постiйним перебуванням в розумнiй молитвi i можливо для людини досягти осяяння з гори. Цей прояв Божества можна бачити навiть тiлесними очима. Вони також повчали, що для пригнiчення пристрастей необхiдно усi думки свого розуму зосереджувати в глибинi серця, постiйно спостерiгаючи за ними i не дозволяти собi думати про щось iнше, окрiм БогатАЭ.
Давнi мiстики метою аскези вважали обоження, тобто уподiблення Богу через РЖсуса Христа, який зробив людську природу учасницею божественного життя завдяки iпостаснiй СФдностi Божоi та людськоi природ. Хоча обоження i передбачало СФднання людини з Богом, але, насамперед воно передбачало перенесення на душу таких божественних атрибутiв як безсмертя, блаженство i надлюдська повнота та iнтенсивнiсть життя. Шлях до обоження лежав через:
1). очищення (катарсiс);
2). просвiтлення;
3). цiлеобретiння.
Перше це очищення душi вiд усього мирського через повне вiдречення вiд свiту.
Друге це просвiтлення душi божественним свiтлом.
ТретСФ вiднайдення мiстичноi досконалостi, СФднання з Богом та обоження.
При цьому можна говорити про двi течii у схiднохристиянськiй мiстицi: споглядальну та аскетичну. Перша течiя прагне через мiстичний гносiс до спрощення душi та ii СФднання з Богом. Друга пiдкреслюСФ не стiльки момент гносiсу, скiльки любовi та вiдданостi богу. До мiстикiв першоi течii можна вiднести Псевдодiонiсiя та його послiдовникiв, до другоi Макарiя РДгипетського та Симеона Нового Богослова (X XI ст.). Деякi мiстики синтезували в собi два напрямки: це Григорiй Нисський (IV ст.), РЖсаак Сирiн (VI ст.), Максим Сповiдник (VIРЖ ст.) i сам Григорiй Палама.
Приклад з творiв РЖсаака Сирiна прекрасно iлюструСФ переживання iсихii: тАЬОдного дня я хотiв прийняти iжу пiсля чотирьох днiв голоду. РЖ коли став я на вечiрню службу, щоб пiсля неi прийняти iжу, i стояв на дворi келii моСФi, мiж тим, як сонце було високо. то, почавши службу, лише протягом першоi слави дiяв свiдомо, а пiсля того перебував пiдчас служби, не знаючи, де я, i залишався у такому станi, поки не зiйшло знову сонце наступного дня i не зiгрiло мого обличчя. РЖ тодi вже, коли сонце почало сильно турбувати мене, повернулась до мене свiдомiсть, i ось побачив я, що настав вже новий день, i подякував я Боговi, роздумуючи над тим, як благодать його сходить на людину.тАЭ
Слiд дати коротку характеристику основним принципам iсихастських практик. Це:
а). постiйна тАЬрозумна молитватАЭ, тобто постiйне зосередження та усвiдомлене