Юридичний склад умовно-дострокового звiльнення вiд вiдбування покарання неповнолiтнiх
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?гою для будь-якого дослiдження. Рiзниця мiж цими поняттями СФ суттСФвою. Хоч поняття "пiдстава" маСФ багато значень, але як правило, воно означаСФ якiсь вихiднi, головнi положення. У довiдковiй лiтературi його визначення повязане iз чимось головним, на якому базуСФться, основуСФться що-небудь, передумовою iснування якогось явища або системи явищ, достатньою та (або) необхiдною умовою для чогось [4].
Досить розповсюдженою СФ позицiя, згiдно якоi пiдстава умовно-дострокового звiльнення розглядаСФться як виправлення засудженого або, як варiант, - виправлення засудженого та вiдбуття ним певного термiну покарання. Однак, якщо визнавати у ролi пiдстави звiльнення вiд вiдбування покарання неповнолiтнього його повне й остаточне виправлення, СФ не зовсiм зрозумiлим, чому таке звiльнення СФ умовним, а не остаточним, навiщо у такому випадку установлювати щодо звiльненоi особи своСФрiдного iспитового строку (невiдбутоi частини покарання)? Оскiльки умовно-дострокове звiльнення належить до заходiв кримiнально-правового впливу, повязаних з реалiзацiСФю кримiнальноi вiдповiдальностi, слiд визнати, що така вiдповiдальнiсть передбачаСФться стосовно особи, яка вже виправилася. Такий висновок суперечить принципу доцiльностi кримiнально-правовоi репресii. У звязку iз цим не зовсiм послiдовною виглядаСФ позицiя, згiдно якоi пiдставою застосування умовно-дострокового звiльнення до неповнолiтнiх маСФ бути лише закiнчений процес виправлення пiдлiтка в умовах пенiтенцiарноi установи [3, с. 366].
Не можна погодитися з Д.А. Щербою, що пiдставою умовно-дострокового звiльнення СФ низька суспiльна небезпечнiсть особи або ii вiдсутнiсть [5, с. 42-44], оскiльки, на нашу думку, суспiльна небезпечнiсть особи може розглядатися лише у звязку iз вчиненим нею злочином (тобто СФ явищем ретроспективним), а не в тому, що особа може вчинити злочин у майбутньому.
РЖнодi висловлюСФться думка, що у ролi пiдстави умовно-дострокового звiльнення вiд вiдбування покарання виступаСФ така обставина, як тАЮдоведенiсть виправлення засудженого" або тАЮпереконання суду у виправленнi засудженого" [1, с. 448]. Безперечно, зважаючи на те, що згiдно з законом умовно-дострокове звiльнення вiд вiдбування покарання за ст. 107 КК СФ факультативним (його здiйснення - право, але не обовязок суду), слiд визнати, що для його застосування маСФ важливе значення, чи доходить суд висновку про виправлення засудженого достроково, без повного вiдбування тим призначеного йому покарання. Отже, в цьому випадку закон залишаСФ можливостi для судового розгляду: ухвалити рiшення про звiльнення вiд вiдбування покарання чи вiдмовити у ньому. Не секрет, що при цьому правозастосовець ТСрунтуСФться не лише на вимогах закону, але й на власному професiйному, громадянському та людському досвiдовi, на моральних переконаннях.
Однак, як саме маСФ виглядати процес ухвалення рiшення про умовно-дострокове звiльнення вiд вiдбування покарання неповнолiтнього на пiдставi загальнолюдських цiнностей, правосвiдомостi та власноi совiстi правозастосовця (суддi)? Цi категорii, при всiй iх важливостi, мають все ж досить невизначений характер, i якщо б, скажiмо, суд спробував би вирiшити кримiнальну справу з позицiй загальносуспiльних цiнностей, зiставив би ii з власною совiстю та суспiльною правосвiдомiстю, то вiн би опинився в досить важкому становищi. Слушно вiдзначивши таку обставину, А.Ф. Мiцкевич вважаСФ, що в бiльшостi випадкiв, коли необхiдно ухвалювати рiшення на свiй розсуд, правозастосовець звертаСФться до тАЮрятiвного стереотипу поведiнки, який називаСФться в цiй сферi судовою практикою" [4, с. 320-321]. Справдi, формалiзм СФ явищем шкiдливим та небезпечним в цiлому для права, а особливо - для права кримiнального. РД багато прикладiв тому, як формальне, без урахування особливостей вчиненого дiяння, ставлення законодавця або правозастосовця до конструювання чи застосування кримiнально-правових норм, тягне суттСФвi порушення прав та законних iнтересiв громадян, держави та суспiльства, знижуСФ ефективнiсть досягнення цiлей кримiнального права. Тому в кримiнальному законодавствi сьогоднi створено й функцiонуСФ чимало iнститутiв, якi дозволяють долати можливi негативнi наслiдки застосування формальних приписiв. У цьому проявляСФться така властивiсть права, як його гнучкiсть, тобто можливiсть приймати рiшення iз врахуванням конкретних обставин певноi ситуацii (наприклад, можливiсть призначити покарання бiльш мяке, анiж передбачено законом, достроково зняти судимiсть, звiльнити вiд кримiнальноi вiдповiдальностi тощо) [12, с. 23]. Велике значення в цьому маСФ судова практика у видi рiшень з аналогiчних чи подiбних питань, ухвалюваних ранiше. Вона пропонуСФ варiанти рiшень, перевiрених контролюючими iнстанцiями та (принаймнi, з формальноi точки зору), захищених вiд помилки, вiдбиваСФ професiйну правосвiдомiсть суддiв, маСФ в основi певний елемент узагальнення [11, с. 321]. Досвiд попередникiв маСФ велике значення у будь-якому напрямку соцiальноi практики. Пiзнання iстини завжди ТСрунтуСФться на цьому досвiдi [8, с. 454]. Не маючи заперечень проти того, що судова практика справдi маСФ важливе значення в рiшеннях по застосуванню норм кримiнального права, визначимо, що завдання правовоi науки полягаСФ, зокрема, i в тому, щоб створити та запропонувати правозастосовцям такi обТСрунтованi рекомендацii, якi б дозволяли дiяти без ризику перетворити розсуд на субСФктивiзм, а субСФктивiзм - у порушення прав особи, щодо якоi вирiшуСФться те чи iнше питання або законних iнтересiв держави та суспiль?/p>