Юридичний склад умовно-дострокового звiльнення вiд вiдбування покарання неповнолiтнiх
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?акi особи звiльненню не пiдлягають". При цьому кримiнальний закон передбачаСФ можливостi призначення неповнолiтньому засудженому додаткового покарання у видi позбавлення права обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю. Засудженого за злочин, вчинений у повнолiтньому вiцi, може бути достроково звiльнено вiд цього виду покарання, а от якщо вирок винесено неповнолiтньому - вiн позбавлений такого права. Таким чином, тут вбачаСФться порушення принципу рiвностi громадян перед законом.
На нашу думку, наявнiсть у ролi передумови умовно-дострокового звiльнення вiд вiдбування покарання лише покарання у видi позбавлення волi служить одним з аргументiв на пiдтвердження соцiальноi обумовленостi цього виду звiльнення в першу чергу стосовно неповнолiтнiх засуджених. Рiч не лише у тiм, що позбавлення волi на певний строк СФ найсуворiшим видом покарання з тих, що можуть застосовуватись до засуджених неповнолiтнiх, але й у тому, що, хоча цей вид покарання вiдомий давно, та можливостi його у досягненнi соцiально позитивних наслiдкiв досить обмеженi. Бiльше того, дослiдженнями формування неповнолiтнiх в умовах соцiальноi iзоляцii (а саме це властиве перебуванню засудженого неповнолiтнього у виховнiй колонii) вiдзначаСФться, що вони швидше сприймають закони злочинного свiту, анiж дорослi. Тому чим молодшою за вiком СФ особа, засуджена до позбавлення волi, тим бiльша ймовiрнiсть того, що вона знову вчинить новий злочин, i тим менший промiжок часу проходить мiж звiльненням та новим злочином [3, с. 145]. З iншого боку покарання, особливо якщо воно повязане з позбавленням чи обмеженням волi, зумовлюСФ змiну особою мiiя проживання, навчання, роботи, помiтно послаблюСФ усталенi соцiально кориснi звязки засуджених. Соцiальнi ролi засуджених як членiв родини суттСФво обмеженi чи не виконуються взагалi, а виконання соцiальних ролей членiв навчального чи трудового колективу суттСФво вiдрiзняСФться вiд реалiзацii цих же ролей вiльними громадянами [1, с. 6].
Необхiдно погодитись, що успiшна соцiалiзацiя неможлива в умовах iзоляцii вiд суспiльства, а основне завдання соцiалiзацii - забезпечення нормального функцiонування особи у суспiльствi. РЖзоляцiя особистостi гальмуСФ соцiалiзацiю. У мiiях позбавлення волi засудженi володiють мiнiмальним набором прав та свобод, якi необхiднi для задоволення iх життСФво важливих потреб, не кажучи вже про практично iстотну обмежену можливiсть для саморозвитку. При цьому важливо пам'ятати, що наявнiсть у неповнолiтнiх якомога ширших прав та свобод, СФ необхiдною умовою для iх нормального розвитку, а тому iх позбавлення може суттСФво вплинути на нормальний розвиток [1, с. 144-145]. З огляду на зазначенi обставини, важливими СФ висновки авторiв комплексноi монографii тАЮПроблеми соцiальноi адаптацii неповнолiтнiх, звiльнених з виховно-трудових колонiй": тАЮНеповнолiтнi правопорушники, якi потрапили до увязнення неусвiдомлено, - це найуразливiша категорiя, яка найбiльше потребуСФ реабiлiтацii. Треба констатувати, що вони ще зберегли себе як особистостi й ще не втраченi для суспiльства. Для неповнолiтнiх вихiд на свободу СФ кризовою ситуацiСФю, тому що колишнi друзi сторонитимуться iх, на роботу й на навчання влаштуватися буде дуже важко. Адже, по сутi, у колонii в людей немаСФ можливостей для вияву активностi й самореалiзацii. Головне в мiiях позбавлення свободи - це не порушувати вимоги режиму. Але молодiй людинi необхiдно самоутверджуватися й розкривати себе. Це дуже серйозна проблема, тому що основнi параметри зрiлоi особистостi, якi зазвичай закладаються в молодому вiцi, у цих мiiях гальмуються, тому часто саме через це молодi люди намагаються самоствердитися у злочинному свiтi" [3, с. 4-5]. Сутнiсть особистостi визначаСФться характером ii соцiалiзацii, причому стадii формування особистостi вiдповiдають етапам соцiалiзацii, якими СФ: первинна соцiалiзацiя (соцiалiзацiя дитини), маргiнальна (промiжна соцiалiзацiя пiдлiтка) та усталена, концептуальна, цiлiсна (соцiалiзацiя у юнацькому перiодi, у перiод переходу вiд юностi до зрiлостi - вiд 17-18 до 23-25 рокiв) [6, с. 45]. Таким чином, дострокове звiльнення вiд вiдбування покарання може розглядатися як важливий адаптуючий чинник, що здатний запобiгти соцiальнiй та правовiй дезадаптацii, стигматизацii неповнолiтньоi та молодоi особи, якi стають небезпечними, кримiногенними факторами.
Мiжгалузева юридична природа розглядуваного iнституту дозволяСФ побачити, що передумова умовно-дострокового звiльнення вiд вiдбування покарання маСФ не лише матерiально-правовий, але й процесуальний аспект. У процесуальному смислi передумова умовно-дострокового звiльнення вiд вiдбування покарання - це наявнiсть спiльного подання до суду за мiiем вiдбуття покарання засудженим органу, що вiдаСФ вiдбуванням покарання, i спостережноi комiсii або служби у справах неповнолiтнiх (ст. 407 КПК Украiни). Передбачаючи таким чином участь у розглядi питання про умовно-дострокове звiльнення вiд вiдбування покарання державних органiв (суд, адмiнiстрацii кримiнально-виконавчих або спецiальних виховних установ) й громадського iнституту, законодавець, на нашу думку, повинен був належним чином забезпечити й можливiсть належного обТСрунтування вiдповiдного рiшення та здiйснення контролю за ним. Так, не виключенi випадки, коли в органу, що вiдаСФ вiдбуванням покарання й у служби у справах неповнолiтнiх чи в спостережноi комiсii створюСФться рiзне уявлення про можливiсть умовно-дострокового звiльнення конкретного засудженого (на?/p>