Шлюб в римському приватному правi
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Вµгативнi наслiдки. В iмператорський перiод, особливо з утвердженням християнськоi релiгii, встановленi iстотнi обмеження розлучення. Розлучення за взаСФмною згодою було заборонено. Воно могло бути лише за згодою чоловiка й автоматично у таких випадках, як смерть чоловiка, вигнання його за межi батькiвщини ( 1.1. 137 ); коли у вiльнонародженоi буде власних - троСФ дiтей, а у вiдпущеноi на волю - четверо (1.1. 194 ).
Згодом були виробленi певнi пiдстави до розлучення: порушення подружньоi вiрностi, посягання на життя одного з подружжя, нездатнiсть додiтонародження, до шлюбного життя, вступ до монастиря одного з подружжя. При розлученнi без поважноi причини накладався штраф.
При шлюбi сит тапи вимагати розлучення мав право тiльки чоловiк. Така свобода розлучення мала певнi негативнi наслiдки. Згодом законодавство визначило пiдстави для розлучення, якi iстотно обмежували право чоловiка на розлучення. Такими пiдставами слугували: порушення подружньоi вiрностi, чаклунство на дiтей, постриження в ченцi, вчинення перешкод чоловiковi до вживання вина.
Шлюб зiпе тапи тагiii укладався у виглядi угоди, яка мала мiстити ясно виражений намiр вступити у шлюбнi стосунки. Розiрвати такий шлюб, основою якого була угода, могли як чоловiк, так i дружина. РЖ в цьому випадку дiяв принцип свободи розлучень.
В iмператорський перiод, особливо з утвердженням християнськоi релiгii, були встановленi iстотнi обмеження розлучення. За Юстинiана було заборонене розлучення за спiльною згодою сторiн. Що стосуСФться розлучення за заявою однiСФi зi сторiн, то воно допускалося лише у випадках, якi прямо були вказанi в законi. Наприклад: порушення подружньоi вiрностi; посягання одного з подружжя на життя iншого; нездатнiсть до дiтонародження, до шлюбного життя; вступ до монастиря одного з подружжя; державна зрада одного з подружжя.
Розлучення не потребувало нiякоi урочистоi форми, однак Законодавство наказувало, щоб про розлучення повiдомлялося публiчно у присутностi семи свiдкiв з метою внесення ясностi у сiмейне становище громадян. Процедура розлучення залежала вiд форми укладення шлюбу, але в будь-якому разi вона виражала вiдмову одного з подружжя вiд продовження шлюбу i претензiю його на особисту i майнову самостiйнiсть.
Розiрвання шлюбу супроводжувалось виясненням причин розлучення, i винна сторона несла майновi санкцii у виглядi втрати свого дошлюбного майна чи штрафiв. По переказам, перший розвiд у Римi мав мiiе в 231 р. до н.е., однак, мабуть, що родини в Римi розпадалися i ранiш. Так у Законах XII таблиць уже зустрiчаСФться стаття, що регулюСФ цю сферу сiмейно-шлюбного права.
Розвiд був доступний чоловiку при усiх формах шлюбу, для дружини тiльки в шлюбi siпе тапи. Для формального розводу чоловiку досить було вимовити дружинi Бери своi речi i йди геть i вiдняти ключ (РЖУ.З.).
Також Законам XII таблиць вiдомий i iнститут опiки, що встановлювалася над жiнками (У.РЖ ...унаслiдок властивого ним легкодумства...[1], неповнолiтнiми, божевiльними i марнотратами (У.7. а.б.).
Закони XII таблиць пiдтверджували Закони Каiулея - старовинна заборона шлюбiв мiж патрицiями i плебеями. За даними традицii, лише в 445 р. згiдно iз законом, запропонованому трибуном КанулiСФм, ця заборона знiмалася, i шлюби, укладенi мiж патрицiями i плебеями, признавалися законними.
Одним iз обрядiв припинення шлюбу було принесення у жертву частини свого майна богинi Церерi, яка вважалася покровителькою шлюбiв. Це робилося тому, що iснував принцип - хто розриваСФ шлюбнi узи, той повинен ^бути покараний. Однак, згiдно з царськими законами, це правило не застосовувалося в тих випадках, коли дружина здiйснювала прелюбодiяння або ж була пяницею. Цi злочини були в очах римлян достатньо тяжкими i виннi пiддавалися за це найсуворiшому покаранню - смертнiй карi. Так, чоловiк, що спiймав дружину на прелюбодiяннi, мiг вбити ii не залежно вiд того чи був укладений шлюб сит тапи або siпе тапи.
Щоправда, в стародавню епоху iснував досить цiкавий iнститут, в якому наука, ще не повнiстю розiбралася - сiмейний суд. До компетенцii сiмейного суду, як вважаСФ бiльшiсть науковцiв, входили всi найважливiшi питання сiмейного життя (в тому числi, звичайно, вiн збирався у випадку розлучення). Сiмейний суд складався з числа родичiв i тому був досить добре знайомий з особливостями шлюбного життя подружжя. Отже, враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що воля чоловiка щодо розiрвання шлюбу не була вже й така безмежна. Вона обмежувалася певними пiдставами для розiрвання, рiшеннями сiмейного суду i, врештi- решт, моральним осудом суспiльства.
Крiм того в сiмейнi справи вiд iменi суспiльства втручалися також цензори. Зокрема, вiдомий випадок, коли в 450 роцi вiд заснування Риму цензори М. Vаlеriиs Махiтus та С.РЖ. ВиЬиlсиs виключили Люцiя Антонiя (L. Аntonius) з членiв сенату за вчинене ним розлучення без скликання сiмейного суду. Але, незважаючи на певнi обмеження свавiлля чоловiка, дружина в шлюбi сит тапи була повнiстю залежною вiд нього i не могла бути iнiцiатором розлучення.
В правi Юстинiана розрiзняються такi види розлучень:
1.Divortiит сопsеnsи або bопа gratia - розлучення за взаСФмною згодоюn подружжя. Таке розлучення вважалося дозволеним без будь-яких покарань.
2.Вимушене розлучення з поважноi причини. Такими причинами вважалися: а) коли один або обидва з подружжя вступали до монастиря; б) якщо протягом трьох рокiв з моменту укладення шлюбу чоловiк ставав нездатним до шлюбного життя (impotentia); в) якщо чоловiк наказаний за злочин