Шлюб в римському приватному правi
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?ення, що обурювало багатих батькiв наречених. Вони вимагають вiд женихiв перед вступом до шлюбу певних обiцянок на випадок його припинення, якi поступово перетворюються в шлюбнi договори. Преторська практика з часом виробила певнi детальнi положення.
При припиненнi шлюбу у звязку зi смертю дружини придане залишалося чоловiковi i, навпаки, якщо шлюб припинявся внаслiдок смертi чоловiка, придане поверталося жiнцi. Придане поверталося жiнцi й тодi, коли шлюб припинявся за iнiцiативою чоловiка або з його вини. А якщо жiнка вимагала розлучення без будь-якого приводу з боку чоловiка або якщо розлучення сталося внаслiдок ii поведiнки, придане залишалося чоловiковi.
У римському правi придане маСФ свою довгу iсторiю. З самого початку воно переходило назавжди у повну власнiсть чоловiка. Придане не пiдлягало поверненню родинi жiнки нi у випадку ii смертi, нi навiть у випадку безпiдставного розлучення з боку чоловiка. Але оскiльки розлучення траплялися зрiдка, то питання про, долю приданого анi в життi, анi в законодавствi не ставилося. Однак в перiод пiзньоi республiки, коли панувала аморальнiсть i, як наслiдок, посилилися розлучення, брак правового регламентування приданого створював неабиякi труднощi. Постала потреба у будь-якому разi юридично забезпечити iнтереси подружжя. Найперше про це стали турбуватися самi зацiкавленi особи. Жiнка або ii родичi, укладаючи шлюб i встановлюючи придане, вимагали вiд чоловiка у формi стипуляцii гарантування того, що на випадок розлучення або смертi чоловiка придане маСФ повертатися дружинi або ii батьковi. За передбачених у застереженнi умов жiнка або батько одержували проти чоловiка або його спадкоСФмцiв суворий позов. Звичай подiбних застережень закрiпився настiльки, що навiть тодi, коли воно було випущено, вважалося несправедливим, коли чоловiк, даючи жiнцi розлучення без всякоi на те причини, отримував придане. Виразником цiСФi несправедливостi i тут став претор, який почав давати жiнцi позов bone fidei. На пiдставi цього позову були виробленi юриспруденцiСФю "найближчi норми класичного права про придане. Головнi положення цього права зводилися ось до чого. За загальним правилом придане залишалося чоловiковi, якщо шлюб припинявся внаслiдок смертi дружини, а в разi смертi чоловiка придане завжди поверталося дружинi або iй разом з батьком. Придане поверталося жiнцi й тодi, коли шлюб припинявся розлученням за iнiцiативою чоловiка або з його вини. Проте, якщо жiнка вимагала розлучення без будь-якого приводу з боку чоловiка або якщо розлучення сталося внаслiдок ii поведiнки, придане залишалося чоловiковi. Однак у всiхвипадках, коли чоловiк мав повернути придане дружинi, за певних умов вiн мав право на деякi вiдрахування з нього для утримання дiтей, якi залишалися за ним.
Зi змiцненням преторського права було видано постанову, що придане (або його вартiсть) поверталось у всiх випадках розiрвання шлюбу з вини чоловiка.
Правила повернення приданого у випадку розiрвання шлюбу:
- у випадку смертi дружини придане поверталось батьку дружини ( з утриманням 1/5 частини приданого на кожну народжену в цьому шлюбi дитину), а придане, отримане вiд iнших осiб, залишалось у вдiвця;
- у випадку смертi чоловiка придане поверталось дружинi чи ii батьку. На випадок своСФi смертi чоловiк зазвичай залишав придане по способу прелегат приданого (рrаеlеgаtит dоtis);
у випадку розлучення з вини дружини повернення приданого обмежувалося.
Чоловiк мав право отримати 1/6 приданого на кожну дитину, але в цiлому не бiльше 1/2 приданого. Якщо розлучення вiдбувалося внаслiдок невiрностi дружини, утримувалась ще 1/6 приданого, а якщо внаслiдок iнших проступкiв, то 1/8;
якщо шлюб розривався з iнiцiативи чоловiка або з його провини, то придане iм поверталось.
Отже, обовязок чоловiка повернути придане у випадку припинення шлюбу був визнаний в законi. Однак, перебуваючи в шлюбi, чоловiк вважався власником приданого i мiг його якимось чином вiдчужувати, витратити, тому вимога дружини про повернення приданого могла не задовольнятися. Щоб захистити жiнку вiд таких випадкiв, закон Юлiя забороняв чоловiковi вiдчужувати дотальнi нерухомостi без ii згоди. Пiд заборону почали пiдпадати не тiльки акти прямого вiдчуження, але й всi тi, якi могли згодом привести до вiдчуження, зокрема застава.
РЖмператор Юстинiан пiшов далi у цьому напрямi. Якщо в класичному правi чоловiк отримував придане у випадку смертi дружини, то Юстинiан приписав повернення приданого ii спадкоСФмцям. Крiм того, вiн заборонив вiдчуження детальних нерухомостей навiть за згодою жiнки. Отже, за пiзнiшим римським законодавством придане залишалося чоловiковi лише в разi розлучення з вини жiнки, як штраф за провину. Завдяки обовязку повертати придане i заборонi вiдчужувати нерухомостi вже в класичну епоху чоловiк, хоч юридично залишався власником приданого, але фактично був не чим iншим, як простим користувачем приданого на час шлюбу. Це свiдчить про те, що права жiнки на придане безперервно зростали.
Подарунок (dопаtiо). Ще в Стародавньому Римi був звичай перед шлюбом робити подарунки з боку родини чоловiка для створення економiчноi основи сiмi. Особливого значення вони набули пiсля того, як виявилася iнша - штрафна - функцiя приданого (dos). Якщо жiнка у випадку безпiдставного розлучення з свого боку ризикувала втратою приданого, то й чоловiк у разi розлучення з його вини був зобовязаний повернути жiнцi придане (dos ) i вiддати iй подарунок (dопаtiо).
<