Шлюб в римському приватному правi
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?ружиною. Воно було його власнiстю. Тут перелiченi лише деякi основнi умови, додержуючись яких можна було перешкодити сторанам вступати у шлюб.
У римськiй iсторii вiдомi декiлька форм шлюбних церемонiй, якi, однак, залежали вiд того, який саме шлюб укладався. Шлюб cum manu мiг бути укладений одним з описаних нижче способiв:
1. Особливою формальнiстю вiдзначався складний ритуал, який мав яскраво виражене релiгiйне забарвлення. Вiн здiйснювався у присутностi десяти свiдкiв, якi були представниками десяти курiй, за участю жерцiв, виконувалися рiзнi сакральнi обряди, якi супроводжувалися проголошеннямрiзних формул i жертвопринесенням. Серед цих обрядiв основне мiiе займаСФ посвячення i вкушаняя молодими особливого хлiба, завчасно для того приготовленого. У перiод iмперii ця церемонiя як найстародавнiша i по-своСФму релiгiйна здiйснювалась головним чином у жрецьких родинах з тим, щоб народжений вiд такого шлюбу син мiг успадкувати сан свого батька. Подiбна процедура укладення такого шлюбу мiж плебеями не допускалася.
2. Давнiм способом укладення шлюбу була купiвля дружини чоловiком. Данна форма укладення шлюбу iснувала й тодi, коли дружини бiльше не продавались; тобто стала носити символiчний характер.
Плебейська церемонiя укладення шлюбу здiйснювалася за допомогою "мiдi i ваги", як це звичайно робили, якщо справа торкалася купiвлi певних речей. Це була вдавана купiвля жiнки в ii домовладики або опiкуна, яка утностi пяти свiдкiв, вагаря з вагою наречений проголошував певну формулу, а потiм передавав батьковi нареченоi злиток мiдi, який служив символiчною купiвельною платою. Цьому актовi передував обмiн питаннями про згоду молодих вступити в шлюб. Наприклад: "Чи будеш ти для мене гiдною домовладичицею?" - запитував наречений. "Ти мене знайдеш там, де будеш ти", - вiдповiдала наречена. Цi запитання i вiдповiдi супроводжувалися також виконанням певних обрядiв. Проте юридична суть акту полягала не в цих шлюбних обрядах, а в актi манципацii, оскiльки вважали, що на бiльш ранньому етапi Римськоi держави купiвля жiнки була реальною, а не вдаваною.
Крiм цих двох форм, шлюб мiг бути укладений також шляхом так званого шш, тобто фактичного шлюбного спiвжиття протягом року. У цьому випадку маСФмо застосування до сiмейних вiдносин речево-правового iнституту давностi. Подiбно до того як володiння рiччю протягом двох рокiв для нерухомих i одного року для рухомих речей перетворювалися у власнiсть, так i спiвжиття протягом року давало чоловiковi владу (тапus) над жiнкою.
Але i цей звичай не вирiшив проблеми пiдкорення жiнки чоловiковi. Склалася така ситуацiя, коли жiнка особливо аристократичного роду, почала вiдмовлятися вступати в шлюб. Тому вже Закони XII таблиць, санкцiонуючи встановлення тапus за допомогою usus, зазначають у той же час, що жiнка може перешкодити встановленню тапus, перервати сплив давностi, не ночуючи в домi чоловiка три ночi пiдряд, повторючи це щорiчно жiнка тим самим вiдвертала виникнення над нею влади чоловiка, хоч шлюбнi вiдносини мiж ними вважалися юридично встановленими. Звичайно, з юридичного погляду таке спiвжиття не повинно було б вважатися шлюбом. Однак римське право вже ранньоi епохи визнавало його законним шлюбом. Дiти вiд такого спiвжиття вважалися законними, а не позашлюбними. Вони пiдлягали владi батька, входили як агнати в його сiмю. Жiнка ставала законною дружиною свого чоловiка, а не була наложницею, однак вона не пiдлягала тапus, була вiльною i самостiйною.
Деякi дослiдники римського права вважають, що шш був iсторично першим способом укладення шлюбу siпе тапи , який вже в епоху класичноi юриспруденцii став СФдиним видом шлюбу в Римi. Виникнувши з простого шлюбного спiвжиття для вiдвернення тапus, новий шлюб став укладатися шляхом простоi згоди сторiн, за якою чоловiк приводив жiнку до свого дому. Це, звичайно, супроводжувалося рiзними обрядами, якi, однак, нiякого юридичного значення не мали. Повна безформальнiсть шлюбу siпе тапи при формальностi iнших, менш важливих юридичних актiв викликаСФ подив. Проте це можна пояснити саме iсторичним походженням шлюбу siпе тапи. Недодержання будь-яких формальностей у шлюбi siпе тапи, збереглися в римському правi до самого кiнця Римськоi держави. Лише у Вiзантii була встановлена необхiднiсть церковного вiнчання.
3.2 Пiдстави припинення шлюбних вiдносин
Шлюб як постiйний звязок мiж чоловiком i жiнкою мiг припинитися лише пiд дiСФю юридичних фактiв - природних та людських подiй.
Шлюб припинявся внаслiдок смертi одного з членiв подружжя, або втрати свободи (громадянська смерть), втрати громадянства, розлучення (юридична формула розлучення - а тепса еt tоrп - вiд стола i ложа вiдлучити) або якщо наставало capitis deminuyio. Розлучення в Стародавньому Римi мiг iнiцiювати лише чоловiк. Шлюб мiг бути розiрваним при негiднiй поведiнцi жiнки: алкоголiзмi, зрадi, бесплiддi i навiть при викиднi.
Втрата свободи мала мiiе внаслiдок взяття у полон або обернення в рабство. Жiнка не мала права вступати у новий шлюб протягом пяти рокiв. Якщо чоловiк повертався з полону в Рим, то правильний шлюб продовжувався. При втратi громадянства шлюб вважався дiйсним тiльки згiдно з правом народiв (]ш gentium).
Одним iз основних принципiв римського сiмейного права було дотримання абсолютноi свободи розлучення в усi часи Римськоi держави. Проте повна свобода розлучення породжуСФ певнi н?/p>