Шлюб в римському приватному правi
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
ся шлюбом i не мав жодних правових наслiдкiв. Дiти, народженi рабинею, набували статусу матерi i не пiдпадали пiд батькiвську владу. Порiвнюючи законний шлюб i контубернiум ми бачимо, що при контубернiумi статус дiтей повнiстю залежав вiд того, яке правове становище займала мати, якщо вона була перегринкою, то вiдповiдно i ii дiти також ставали перегринами. Батько не мав влади над дiтьми саме тому, що вони не роздiляли з ним його статус. РЖ навпаки було при укладеннi законного шлюбу, адже в ньому батько мав необмежену владу не лише над жiнкою.
2. Правовiдносини подружжя у римському приватному правi
2.1 Особистi права
Укладення законного шлюбу тягне за собою взаСФмнi права та обовязки подружжя. Нерiвнiсть подружжя в римському шлюбi було явною: на дружину покладались вимоги обовязкового характеру, а чоловiк мав значнi права у вiдношенi жiнки. Особистi вiдносини подружжя знаходились в прямiй залежностi вiд форми укладення шлюбу.
Вiдносини подружжя у шлюбi cum manu mariti iстотно вiдрiзнялися вiд вiдносин у шлюбi sine manu mariti. Це були два суттСФво рiзнi види шлюбних звязкiв.
Вiдносини подружжя у шлюбi з чоловiчою владою (сит тапи). Жiнка цiлком пiдпорядковувалася владi свого чоловiка. В особистому вiдношеннi жiнка пiдлягала юридично необмеженому праву чоловiка, який мiг пiддавати ii будь-яким покаранням, витребувати ii (як рiч) назад, якщо вона самовiльно залишала його дiм, продати в рабство, домагатись ii вiд кожноi третьоi особи, навiть вiд родичiв i проти ii волi, за допомогою вiндикацii. Так само як раби, дiти i дружина були повнiстю позбавленi правоздатностi в галузi майнових вiдносин, а тому не могли самостiйно укладати цивiльно-правовi угоди i виступати в судi.
Широта правового свавiлля чоловiка якоюсь мiрою обмежувалася громадською думкою. Захiд покарання за провиннiсть дружини визначала рада, що складалась з родичiв дружини. Однак жiнка отримувала родове iмя чоловiка i роздiляла його громадянське становище, мiiе проживання чоловiка було обовязковим для неi, вона потрапляла у число спадкоСФмцiв пiсля смертi чоловiка нарiвнi з дiтьми.
Правовi вiдносини мiж матiрю та ii дiтьми також iснували (хоча мати нiякоi влади над дiтьми не мала) i повнiстю залежали вiд форми шлюбу.
При шлюбi з чоловiчою владою мати подiляла стан своiх дiтей, знаходилася (як i ii дiти) пiд владою чоловiка чи його домовладики. Нарiвнi з дiтьми вона спадкувала пiсля смертi чоловiка, дiти пiсля смертi матерi. Як агнати дорослi сини здiйснювали опiку над матiрю пiсля смертi чоловiка.
Зовсiм iнакше складаються вiдносини мiж жiнкою i чоловiком у шлюбi зiпе тапи тагiii. Укладання шлюбу зiпе тапи не впливало на правоздатнiсть i дiСФздатнiсть жiнки. Якщо вона була пiд владою свого раtеr fатiliаs, тобто особою чужого права (реrsопа аlieni juris ), це ii становище зберiгалось i пiсля шлюбу, а якщо не була пiд владою свого раtеr fатiliаs, залишалася незалежною. "ада чоловiка на неi не поширювалася. Втiм, у деяких внутрiшнiх сiмейних взаСФминах верховенство чоловiка зберiгалося (наприклад, вирiшення питання вибору мiiя проживання сiмi, способiв i методiв виховання дiтей тощо).
У шлюбi siпе тапи тariti принцип пiдлеглостi жiнки чоловiку поступаСФться мiiем принципу рiвностi:
- подружжя було зобовязане допомагати i поважати одне одного, а також утримуватися вiд будь-яких дiй, якi загрожували iхньому союзу;
- жiнка мала iмя чоловiка;
- жiнка мала одне мiiе проживання з чоловiком, подiляла його громадянське становище;
- чоловiк повинен був утримувати жiнку;
- чоловiк був захисником жiнки та ii представником в судi;
- мiж подружжям не допускалися штрафнi позови;
- чоловiк мав право вимагати вiд жiнки ведення домашнього господарства.
Щоправда, чоловiк мав право вимагати повернення жiнки вiд третiх осiб, якi утримували ii проти волi, а також в разi незгоди мiж подружжям остаточне рiшення було за чоловiком.
Слiд вiдзначити, що в шлюбi siпе тапи тariti за нормами квiритського права дружина не СФ членом сiмi батька своiх дiтей, вона - агнатка своiх старих агнатiв, за якими успадковуСФ майно, якi успадковують пiсля неi, а також здiйснюють над нею опiку у випадку смертi чоловiка ( а не члени чоловiковоi родини, як можна було б сподiватися! ). У преторський перiод матерi було надано право на алiменти вiд дiтей, дiтям було заборонено висувати до матерi позови, що передбачали iпfатiа, притягати ii до суду без дозволу магiстрата. Нарештi сенатусконсульти П ст. н. е., а потiм iмператорськi конституцii встановили i послiдовно розширили допущенi претором права взаСФмного спадкування дiтей i матерi, яка перебувала з iх батьком у шлюбi siпе тапи.
З особливою наочнiстю правове ущемлення римськоi жiнки позначалося при подружнiй зрадi (adulterium) i в практицi так званого конкубiнта (сопсиbinatus). Насамперед, порушення подружньоi вiрностi чоловiком у Давньому Римi правопорушенням не вважалася, тодi як невiрна дружина за перелюбство могла бути пiддана суворому покаранню. Якщо ти застанеш дружину свою в перелюбствi, смiливо ii убивай без суду i наслiдку; тебе ж, нехай ти i перелюбствуСФш чи пiддався блуду, вона i пальцем торкнути не смiСФ: немаСФ в неi на це прав (In adulterio uxorem tuam si prehendisses, sine judicio inpoene necares; illa te, si adulterares, sive tu adulterareris, digito non auderet contingere: neque jus est ), - учив Катон Старший. Вiдповiдно до звичайного права, чоловiк мiг покарати винуватницю, захоплену на мiii злочину негайно, чи пiзнiше, пiсля домашнього суду (judiciи