Формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків (на прикладі АКБ "Приватбанк")
Дипломная работа - Банковское дело
Другие дипломы по предмету Банковское дело
?рагента та всіх позабалансових зобовязань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку. Не більше 25%2Норматив великих кредитних ризиків (Н8)Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп повязаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобовязань, виданих банком щодо цього контрагента або групи повязаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку. не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку3Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобовязань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобовязань, виданих банком щодо цього інсайдера, та статутного капіталу банку. Не більше 5%№КоефіцієнтМетодика розрахункуНормативне значення4Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10); Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобовязань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобовязань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та статутного капіталу банку. Не більше 30%
Базою для розрахунку економічних нормативів Н7, Н8 є регулятивний капітал банку. Базою для розрахунку економічних нормативів Н9, Н10 є статутний капітал банку.
Для ефективного функціонування банків важливо передбачити, зважувати і страхувати можливі ризики. Передусім це стосується ризиків за активними операціями, які тісно взаємоповязані один такий ризик тягне за собою цілу низку інших.
Велике значення має вибір як методів розрахунку ризиків, так і методів їх мінімізації. Серед основних методів регулювання або зменшення ризиків такі:
- систематичний аналіз і постійний контроль за фінансовим станом клієнта банку, його платоспроможністю;
- резервування;
- страхування ризику;
- використання застави;
- розподіл ризику у випадку, коли загальна сума кредиту, а відповідно і ризик, розподіляється між кількома банками;
- диверсифікація ризиків;
- обмеження ризику шляхом дотримання економічних нормативів, які встановлюються Національним банком;
- зважування ризиків;
- використання плаваючих процентних ставок.
Керування кредитним ризиком здійснюється за допомогою наступних банківських інструментів та процедур:
1. Оцінка кредитоспроможності. Кредитні працівники звичайно віддають перевагу саме цьому методу, оскільки він дозволяє запобігти практично цілком усі можливі втрати, звязані з неповерненням кредиту. До визначення кредитоспроможності позичальника існує безліч різних підходів. Однак останнім часом у практиці закордонних банків усе більше поширення одержує метод, заснований на бальній оцінці позикоодержувача. Цей метод припускає розробку спеціальних шкал для визначення рейтингу клієнта. Критерії, по яких виробляється оцінка позичальника, строго індивідуальні для кожного банку і базуються на його практичному досвіді. Ці критерії періодично переглядаються, що забезпечує підвищення ефективності аналізу кредитоспроможності.
2. Диверсифікованість кредитного ризику припускає розосередження наявних у банку можливостей по кредитуванню й інвестуванню. Кредитний ризик зростає в міру збільшення загального обсягу кредитування і ступені концентрації кредитів серед обмеженого числа позичальників. Крім того, виробляється розподіл кредитів по термінах, по призначенню кредитів, по виду забезпечення, по способі встановлення ставки за кредит, по галузях і так далі. З метою диверсифікованості здійснюється раціонування кредиту - ліміти кредитування, що плавають, понад які кредити не надаються поза залежністю від рівня процентної ставки.
3. Зменшення розміру видаваних кредитів одному позичальнику. Цей спосіб застосовується, коли банк не цілком упевнений у достатній кредитоспроможності клієнта. Зменшений розмір кредиту дозволяє скоротити величину втрат у випадку його неповернення.
4. Страхування кредитів. Страхування кредиту припускає повну передачу ризику його неповернення організації, що займається страхуванням. Існує багато різних варіантів страхування кредитів, але усі витрати, звязані з їх здійсненням, як правило, відносяться на позикоодержувачів.
5. Залучення достатнього забезпечення. Такий метод практично цілком гарантує банку повернення виданої суми й одержання відсотків. При цьому важливим моментом є той факт, що розмір забезпечення позички повинний покривати не тільки саму суму виданого кредиту, але і суму відсотків по ньому. Однак усе-таки пріоритет при захисті від кредитного ризику повинний віддаватися не залученню достатнього забезпечення, призначеного для покриття збитків, а аналізу кредитоспроможності позичальника, спрямованому на недопущення цих збитків, оскільки позичка видається не в розрахунку на те, що для її погашення прийдеться продати активи, що служать забезпеченням, а на те, що вона буде повернута відповідно до кредитного договору.
6. Видача дисконтних позичок. Дисконтні позички лише в невеликому ступені дозволяють знизити кредитний ризик. Такий спосіб надання кредитів гарантує, як мінімум, одержання плати за кредит, а питання про її