Фiрма як органiзацiйна форма пiдприСФмництва
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
рактом iз власником в умовах повного госпрозрахунку. Останнiй являСФ собою систему економiчних вiдносин державних пiдприСФмств, що одержали майно в господарське ведення, iз власником фондом державного або мунiципального майна, мiнiстерствами (оборони, транспорту, промисловостi i т.д.), а також господарськими партнерами i своiми структурними одиницями (внутрiшньогосподарський розрахунок) на базi економiчноi самостiйностi, повноi самооплатностi, самофiнансування й економiчноi вiдповiдальностi. Розглянемо цi принципи повного госпрозрахунку бiльш докладно.
Економiчна самостiйнiсть базуСФться на реальному вiдокремленнi засобiв у господарському оборотi, при якому пiдприСФмство i держава не вiдповiдають за борги один одного.
При адмiнiстративно-команднiй системi пiдприСФмства мали лише зовнiшнi атрибути самостiйностi (власний баланс, рахунок прибуткiв i збиткiв, розрахунковий рахунок у банку, право юридичноi особи), але не могли самi приймати господарськi рiшення, а iх продукцiСФю i доходами розпоряджалося мiнiстерство. Нинi пiдприСФмство може продавати, обмiнювати, здавати в оренду iншим пiдприСФмствам, установам, а також громадянам належне йому майно. Чистий прибуток (пiсля сплати податкiв i т.п.) надходить у його повне розпорядження i розподiляСФться самостiйно, вiдповiдно до статуту.
ПiдприСФмство самостiйно установлюСФ форми, системи i розмiри оплати працi, вiльно реалiзуСФ свою продукцiю, роботи, послуги (крiм перелiку виробiв, установленого законом). Його вiдносини з партнерами у всiх сферах господарськоi дiяльностi будуються на пiдставi договорiв при вiльному виборi предмета договору, визначеннi зобовязань i будь-яких iнших умов, що не суперечать законам. ПiдприСФмство саме здобуваСФ ресурси на ринку товарiв i послуг, веде зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть вiдповiдно до законiв, самостiйно використовуСФ валютний виторг (пiсля вiдрахування валютних витрат, податкiв i продажу у валютнi фонди), самостiйно або на договiрнiй основi встановлюСФ цiни на основну частину продукцii (крiм продукцii, що визначаСФ загальний масштаб цiн, рiвень життя громадян, а також такоi, що випускаСФться за вiдсутностi конкуренцii).
Повна самооплатнiсть передбачаСФ вiдшкодування за рахунок доходiв пiдприСФмства не тiльки собiвартостi продукцii (поточних витрат), як це було до 1991р., але й авансованих (таких, що окупаються за тривалий термiн) витрат на розширення i вiдновлення виробничих фондiв, дослiдження i розробки, пiдготовку кадрiв, охорону природи. Цi витрати в розвинених краiнах зростають набагато швидше поточних витрат. Тому госпрозрахунок, що поширювався тiльки на цi витрати (все iнше надавалося за рахунок державного бюджету), був неповним, обмеженим, а прибуток лише тепер став вiдбивати кiнцевi результати господарськоi дiяльностi.
Самофiнансування повязане зi скасуванням усiх видiв дотацiй з бюджету. Джерелом iнвестицiй у нових умовах СФ прибуток, довгостроковi кредити, виторг вiд продажу цiнних паперiв (акцiй i т.д.) i зайвого майна, амортизацiйний фонд, а також цiльове поворотне фiнансування прiоритетних проектiв за участю державного i мiiевого бюджетiв. ПiдприСФмство фiнансуСФ не тiльки виробничий, але i соцiальний розвиток колективу. Фонд оплати працi утворюСФться не з нацiонального доходу, а з госпрозрахункового доходу даного пiдприСФмства (за винятком фондiв виробничого i соцiального розвитку).
Повна економiчна вiдповiдальнiсть означаСФ вiдшкодування пiдприСФмством за рахунок своiх доходiв усiх збиткiв вiд прострочення, неналежного виконання або невиконання договорiв i шкоди внаслiдок недолiкiв продукцii, робiт i послуг. Ранiше державнi пiдприСФмства вiдшкодовували лише частину (до 8%) вартостi недопоставки незалежно вiд заподiяного при цьому збитку.
До початку 90-х р. минулого столiття понад 1500 державних пiдприСФмств були СФдиними виробниками своСФi продукцii на колишнiй територii СРСР. Монополiя стримувала вiдновлення продукцii i дозволяла пiдвищувати цiни без полiпшення якостi. Демонополiзацiя економiки, що триваСФ з 1991 року i дотепер, базуСФться на лiквiдацii монопольних державних структур (галузевих вiдомств) i всiСФi системи централiзованого розподiлу матерiальних i фiнансових ресурсiв, гарантii автономii (незалежностi) товаровиробникiв та iхньоi рiвноправностi незалежно вiд форм власностi. Без згоди антимонопольних органiв забороняСФться злиття великих пiдприСФмств, утворення концернiв, покупка акцiй конкуруючих пiдприСФмств.
У 90-х рр. ХХ столiття СФвропейськi краiни приватизували багато державних пiдприСФмств. СкорочуСФться збитковий державний сектор у Китаi. Однак в обороннiй i деяких iнших галузях державне пiдприСФмництво вписуСФться в умови ринку. Нерiдко природнi ресурси i нерухомiсть, що належать державi i мiiевим органам влади, здаються в оренду, у т.ч. на умовах розподiлу продукцii.
За обСФктами видiляють 4 види оренди:
1) пiдприСФмств (в оренду передаються основнi фонди, оборотнi кошти, фiнансовi ресурси, промисловi права);
2) цехiв, дiлянок i iнших пiдроздiлiв (оренда основних фондiв i запасiв товарно-матерiальних цiнностей);
3) окремих будинкiв, споруд, устаткування;
4) природних ресурсiв (земельнi i лiсовi дiлянки, родовища корисних копалин, воднi ресурси, мiiя вiдпочинку i т.д.).
До кола найбiльш принципових питань органiзацii оренди належать: