Фiрма як органiзацiйна форма пiдприСФмництва
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
усом тощо.
Розглянемо класифiкацiю фiрм за поданими ознаками бiльш детально.
До речових прав за цивiльним законодавством належать права:
- власностi;
- господарського ведення (державнi госпрозрахунковi пiдприСФмства);
- оперативного управлiння (казеннi заводи, бюджетнi установи);
- довiчного спадкоСФмного володiння.
Власнiсть це право i реальна можливiсть фiзичноi особи (не обмеженоi в правах судом або за законом) або юридичноi особи (пiдприСФмства) на свiй розсуд i вiдповiдальнiсть привласнювати, володiти, розпоряджатися i використовувати майно, iнтелектуальнi цiнностi, продукцiю i доходи ухвалюючи щодо них будь-яке управлiнське рiшення, що не суперечить законам.
За типом власностi фiрми подiляються на:
- приватнi (належать фiзичним особам громадянам даноi держави, iноземних держав i юридичним особам);
- державнi (власником або спiввласником пiдприСФмств СФ держава);
- мунiципальнi (перебувають у власностi адмiнiстративно-територiальних одиниць).
Слiд вiдзначити умовнiсть цiСФi класифiкацii. У сучаснiй економiцi переважають змiшанi форми власностi, що дiють у рiзних режимах речових прав i пiдприСФмництва. Колективна (групова) власнiсть може поСФднувати права i повноваження як фiзичних осiб (товариства з повною вiдповiдальнiстю), так i фiрм (асоцiацiй), а також держави (акцiонернi товариства з його участю). Приватнi особи, наприклад, пайовики, акцiонери або члени кооперативу, можуть використовувати найману працю осiб, що працюють за трудовою згодою. Усi колективнi пiдприСФмства тяжiють або до приватноi, або до державноi форми власностi.
Форми господарювання визначають режим обСФднання i використання матерiальних ресурсiв i працi. В одноособових пiдприСФмствах власник виступаСФ як пiдприСФмець, у партнерських учасники роблять внесок у виглядi майна, промислових i авторських прав, земельних дiлянок, працi, виступаючи при цьому як пiдприСФмцi або працiвники, або ж тiльки як iнвестори (пайовики).
Основну частину валового нацiонального продукту в умовах ринковоi економiки (у США понад 80%) виробляють корпорацii акцiонернi товариства, керованi за дорученням пайовикiв.
За основною сферою дiяльностi фiрми подiляють на зайнятi:
виробництвом (випуск промисловоi, сiльськогосподарськоi, будiвельноi продукцii);
наданням послуг (iнформацiйних, комерцiйних, соцiальних, транспортних i т.д.) i виконанням робiт;
посередництвом (торгiвля, бiржова дiяльнiсть i т.д.);
iнновацiями (дослiдження, розробки, передача технологii i ноу-хау);
здачею в користування (кредит, лiзинг, оренду, траст) майна.
Розбiжностi в характерi засобiв i предметiв працi, складi кадрiв технологii визначають особливостi формування витрат i результатiв фiрми. При цьому пiдприСФмство може вести господарську дiяльнiсть у будь-якiй сферi, де це йому вигiдно.
За галузевою структурою видiляють монопродуктовi (масове виробництво однорiдних виробiв), галузевi i багатогалузевi фiрми (агропромисловi, науково-виробничi, проектно-будiвельнi i т.д.). Монопродуктовi мають переважно однозаводську структуру, а багатогалузевi мiстять самостiйнi господарськi одиницi з правами юридичноi особи (виробничi, науково-виробничi й iншi обСФднання, фiнансово-промисловi групи).
Оскiльки господарське законодавство в СНД, а також умови оподатковування в рiзних регiонах однiСФi краiни можуть рiзнитися, доцiльно класифiкувати фiрми за масштабами iхньоi дiяльностi (область або республiка, Украiна, СНД, iншi краiни).
За цiлями дiяльностi видiляють комерцiйнi i некомерцiйнi фiрми. Останнi у випадку перевищення доходiв над витратами спрямовують прибуток на соцiальнi потреби (допомога iнвалiдам i ветеранам, утримання лiкарень, навчальних закладiв i т.д.) або розвиток виробництва, не виплачуючи дивiденди (вiдсотки) засновникам i пайовикам.
За структурою управлiння розрiзняють фiрми малi (як правило, безцеховi), однозаводськi (фабрики, шахти, промисли i т.д.) i багатозаводськi (складаються з декiлькох пiдприСФмств заводiв i фабрик, iнститутiв i т.д.).
За роллю на ринку фiрми можуть бути конкуруючими, домiнуючими або монопольними. У першому випадку найчастiше маСФ мiiе чиста конкуренцiя (змагальнiсть великоi кiлькостi покупцiв i продавцiв, жоден з яких не може контролювати ринковий попит); у другому олiгополiя (суперництво великих виробникiв, що обмежуСФ доступ на ринок нових пiдприСФмцiв i створюСФ можливiсть його подiлу, установлення заздалегiдь узгоджених цiн, але стимулюСФ конкуренцiю за якiстю товарiв i рiвнем сервiсу); у третьому монополiя, при якiй пiдприСФмство може навязати покупцям високi цiни, асортимент i умови постачань, не вiдчуваючи необхiдностi в оновленнi продукцii i технологii.
Згiдно iз зарубiжними даними, фiрми, чия частка на ринку не досягаСФ 7%, мають середню норму прибутку до 10%. При збiльшеннi цiСФi частки до 22% рентабельнiсть сягаСФ 14%, до 36% 18%, а у домiнуючих i монопольних компанiй (частка на ринку понад 36%) рентабельнiсть перевищуСФ 30%.
За рiвнем конкурентоспроможностi видiляють фiрми:
1) здатнi продавати продукцiю на свiтовому ринку за нормальними цiнами (для них доцiльно зняти обмеження на концентрацiю виробництва i створення експортних обСФднань);
2) що не витримують конкуренцii iмпортних товарiв (для них особливо важливе р