Фiлософiя Стародавньго свiту
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?она iдеальне СФдине буття Парменiда набуваСФ статусу iдеального буття конкретний iдей, за якими утворюСФться свiт.
На iдеалiстичнiй онтологii ТСрунтуСФться вчення про людину, пiзнання i про державу. Варто памятати, що Платон вперше створюСФ концепцiю досконалоi (iдеальноi) держави. У трактатi Держава Платон прагне показати яким маСФ бути досконалий устрiй суспiльства, як повиннi бути вихованi люди у такому суспiльствi. Аналiзуючи суспiльне життя вiд давнини до сучасного йому перiоду, Платон приходить до думки про те, що матерiальнi умови РЖснування, стимули та спiлкування людей визначають ступiнь свободи, необхiднiсть поСФднання iх узами дружби або ворожнечi. Всi iснуючi на основi цього держави СФ державами негативного типу: теократiя, олiгархiя, демократiя, тиранiя.
Платон протиставляСФ iм проект iдеальноi держави, де влада належатиме невеликiй групi людей; основним принципом устрою такоi держави буде принцип справедливостi, згiдно з яким кожному громадяниновi вiдводиться особливе заняття та особливе становище, що зумовить iх гармонiйне поСФднання. Взявши за основу вiдмiнностi мiж окремими групами людей i властивi iм моральнi якостi, Платон розглядаСФ цю вiдмiннiсть за аналогiСФю з розподiлом господарськоi працi. Всiм громадянам держави мають бути властивi не лише справедливiсть, а й стримуюча мiра, яка б приводила до гармонiйного узгодження як позитивнi, так i негативнi сторони.
В структурi людськоi душi, за Платоном, СФ три начала: розумне, афективне (емоцiйне) i чуттСФве. Якщо в людей переважаСФ розумне начало вони СФ прибiчниками правди i справедливостi. Завдяки своiй мудростi вони зможуть добре управляти державою. Якщо переважаючою в душi СФ емоцiйнiсть, то такi люди мужнi, хоробрi, з розвинутим почуттям обовязку. З таких людей вийдуть прекраснi воiни оборонцi держави. Люди, в яких переважаСФ чуттСФва сторона душi; добре працюють фiзично, вони зможуть забезпечити матерiальне благополуччя держави. Якщо кожен клас буде чiтко виконувати своi функцii, то в державi буде порядок. Метою iдеальноi держави СФ не матерiальне забезпечення i не завоювання, а моральна досконалiсть, яка досягаСФться розвитком науки i особливо фiлософii.
Виходячи з того, що матерiальнi iнтереси негативно впливають на поведiнку людей i СФ основною причиною занепаду суспiльства. Платон запропонував як iдеальний спосiб життя людей в iдеальнiй державi певний уклад життя воiнiв-стражiв, зумовлений позбавленням iх прав мати власне майно. Спiльнi здобутки, вiдсутнiсть приватноi власностi, а також умов для ii виникнення, збереження та примноження - ось чинники, якi, за Платоном, сприяють створенню такого iдеалу.
За вченням Платона, людина iснуСФ заради держави, а не держава iснуСФ для людини. Людина, ii воля та щастя, морально-етична досконалiсть вiддаються в жертву держав. Мета держави сприяти розквiту держави, ii могутностi.
Аристотель (384-322 рр. до н.е.) найвидатнiший фiлософ античностi, учень Платона. Основнi положення фiлософii Аристотеля найбiльш повно викладенi у працi Метафiзика. Через всю цю працю проходить критика вчення Платона про iдеi, а також, аналiзуються питання про предмет фiлософii, ii основнi проблеми, категорii фiлософii.
На противагу релiгiйнiй спрямованостi фiлософii Платона з ii вiрою в iдеальний потойбiчний свiт Аристотель розвивав емпiричнi погляди на проблему буття. На вiдмiну вiд Платона вiн заперечував самостiйне iснування загальних понять iдей. За Платоном, iдеi сутностi матерiальних речей, що iснують поза цими речами. Аристотель же вважав, що неможливо, щоб сутностi речей перебували в особливому свiтi, окремо вiд самих речей. А тому реальнi тiльки самi речi. Лише матерiальний свiт iснуСФ, а окремих вiд нього iдей нема. Реальнi самi речi, якi можна пiзнати емпiричним, досвiдним i чуттСФвим шляхом.
Саме про реальнi речi люди i створюють загальнi поняття. Тим самим Аристотель вiдкидаСФ основи системи платонiвського iдеалiзму.
Але в бiльш пiзнiх роботах Аристотель частково повернувся до признання платонiвських iдей як першооснови свiту. Кожна рiч, за Аристотелем маСФ матерiю (яка СФ лише можливiстю виникнення i розвитку речi) i форму (яка СФ причиною, дiСФвою силою). Саме форма перетворюСФ можливiсть речi у ii дiйснiсть, бо матерiя сама по собi iнертна, пасивна. Розвиток природних явищ це безперервний процес оформлення матерii. Усе в свiтi пiдкоряСФться найвищiй метi кiнцевiй причинi, яку Аристотель назвав формою усiх форм, першопричиною i першодвигуном всього це Свiтовий Розум.
Найдосконалiшою iстотою матерiального свiту Аристотель вважаСФ людину, в якiй, як i у будь-якому предметi цього свiту, слiд бачити поСФднання матерii та форми. Матерiя людини це ii тiло, форма ii душа. Як матерiя тiло це можливiсть душi. Але й душа повинна мати як найвищий елемент, так i елемент нижчого ступеня. Найвищий елемент душi розум. Це остання дiйснiсть, вона виникаСФ з найнижчих функцiй душi як iз можливостi.
У Метафiзицi Аристотель виклав найвагомiшi питання онтологiчного характеру, визначаючи цю проблематику як першу фiлософiю (протофiлософiю). Онтологiя, за Аристотелем, це наука про суще, iснуюче. Предмет першоi фiлософii це пiзнання причин сущого, оскiльки воно суще; найбiльш вiрогiднi та загальнi начала пiзнання; начала та причини сущого взагалi.
Аристотель прагнув систематизувати всi накопиченi на той час науковi та фiлософськi знання. Фiлософiю вiн подiлив на теоретичну i практи?/p>