Фiлософiя Стародавньго свiту
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?а, Стадiон, Стрiла, Дихотомiя та iншi. Своiми апорiями Зенон зафiксував обСФктивну суперечливiсть руху i труднощi його логiчного обТСрунтування.
Одним з вiдомих представникiв античноi натурфiлософii був Демокрiт (V ст. до н.е.). Вiн також намагався розвязати питання про можливiсть руху. Для цього вiн запровадив iншу, нiж у елеатiв, передумову: iснуСФ не тiльки буття, але й небуття. При цьому вiн уявляв буття як атоми, а небуття як порожнечу.
Наш зiр заважаСФ нам бачити первоначало атоми твердi i гранично малi згустки матерii, якi осягаються лише розумом i вiдрiзняються неподiльнiстю, формою, величиною i порядком розмiщення. Оскiльки мiж атомами iснуСФ порожнеча, можливий рух. Таким чином, якщо у елеатiв сутнiсть свiту СФ СФдина i незмiнна субстанцiя, то у атомiстiв множинна i рухома.
НемаСФ, нiякоi надприродноi сили, яка управляСФ атомами i свiтом в цiлому. У свiтi дiють тiльки механiчнi закони. Розумiння свiтобудови, яке запропонував Демокрiт, виявилося найпослiдовнiшим матерiалiстичним вченням, яке тiльки знала антична думка. Якщо в центрi уваги досократiвських шкiл був Космос, Всесвiт, то Сократ головну проблему фiлософii вбачаСФ в пiзнаннi людини, i вся пiслясократiвська фiлософiя спрямована на вивчення людини, ii життя. Тому-то вчення Сократа СФ вододiлом у розвитку античноi фiлософськоi думки.
Сократ (V-РЖV ст. до н.е.) висуваСФ думку про те, що iстинним свiтом людини СФ ii внутрiшнiй свiт. Пiзнання цього свiту здiйснюСФться не чуттСФвiстю, а розумом, рацiональнiстю. Вiн вважаСФ, що в багатьох своiх характеристиках люди однаковi, тому пiзнання однiСФi людини даСФ знання про людей i свiт в цiлому. Людино, пiзнай саму себе, i ти пiзнаСФш весь свiт таке фiлософське кредо Сократа.
Сократ не залишив пiсля себе фiлософських трактатiв, бо принципово нiчого не писав, вважаючи своiм головним завданням навчити людей мислити за допомогою дискусiй i бесiд. Про його погляди ми знаСФмо з праць його учнiв, зокрема Платона.
Сократ доводив, що в людськiй свiдомостi СФ i субСФктивний, i обСФктивний змiст, тобто, не просто iндивiдуальнi думки, а всезагальне, всеобовязкове знання. Але це знання iндивiд може набути лише власними зусиллями, а не одержати зовнi. Звiдси прагнення шукати iстину в дiалозi, критично оцiнювати загальноприйнятi думки.
У бесiдах та дискусiях сформувався фiлософський метод Сократа. Його суть полягала в наступному: iстина не знаходиться i не виникаСФ у головi окремоi людини безпосередньо. Вона народжуСФться у процесi дiалогу мiж людьми, що спiльно шукають iстину, в процесi стикання протилежних думок та точок зору. Саме мистецтво вести суперечку вiн називав дiалектикою.
Сократ нiколи не вважав себе мудрим (софос), а лише фiлософом, тобто таким, що любить мудрiсть. Тому-то вiн полюбляв говорити: Я знаю, що я нiчого не знаю. Легенда свiдчить, що вiн твердив своiм учням: Чим бiльше я знаю, тим бiльше не знаю. При цьому вiн пояснював це таким чином. Сократ креслив перед учнями два кола: велике та маленьке. Велике коло це те, що вiн знаСФ, маленьке це те, що знають учнi. Але, мiркував вiн, поза колом перебуваСФ галузь невiдомого, i коло стикання з невiдомим для нього набагато бiльше, нiж у них. Тому-то, чим мудрiша людина, тим краще вона розумiСФ, як багато iй невiдомо, тим менше у неi самовпевненостi, самовдоволеностi, зарозумiлостi.
Сократ вважав, що фiлософiя СФ розумiнням того, що таке добро i зло. Аморальнi вчинки людей вiн пояснював як результат незнання РЖстини. Зло це результат незнання доброго. Якщо людина знаСФ, що таке добро, вона нiколи не вчинить зла. Знання СФ джерелом морального вдосконалення людини. Тiльки високоморальна людина може бути щасливою.
Крiм Сократа, фiлософська думка класичного перiоду розвитку античноi фiлософii представлена фiлософськими системами Платона i Аристотеля.
Платон (427-347 рр. до н.е.) творець першоi в iсторii людства системи обСФктивного iдеалiзму. Своi твори Платон писав у формi фiлософського дiалогу. У дiалогах Платона викладено натурфiлософiю, вчення про Космос, теорiю пiзнання та дiалектику, розглядаються проблеми людини i суспiльства.
Головне мiiе в фiлософii Платона посiдаСФ вчення про iдеi. Сприйнявши висновок Парменiда про iснування чистого буття як субстанцiйноi основи конкретних матерiальних утворень, Платон пробуСФ вирiшити проблему, яка постала в фiлософii елеатiв, але так i не була розвязана, а саме: яким чином iз СФдиного, невизначеного i незмiнного буття виникають конкретнi, одиничнi утворення? РЖ чому, коли предмети одного класу зникають, то на змiну iм виникають в сутностi тотожнi з ними предмети цього ж самого класу. Пiсля тривалого дослiдження цього питання Платон, зрештою, приходить до висновку, що крiм свiту речей iснуСФ свiт iдей. РЖдеi це досконалi, нематерiальнi вiчнi сутностi, а речi СФ недосконалими, спотвореними матерiальними тiнями iдей. Речей i предметiв кожного класу iснуСФ велика кiлькiсть, тодi як iдея всiх речей класу всього одна. РЖдея, у Платона, виступаСФ в якостi iдеального зразка та iдеальноi схеми творення речi. В даному випадку Платон вiдобразив у специфiчнiй формi дiйсний процес людськоi дiяльностi; в людськiй свiдомостi СФ одне поняття якогось класу предметiв (наприклад, книга), яке включаСФ в себе технологiю створення, вироблення цього предмету. РЖдеi - вiчнi, незмiннi, досконалi й тому являють собою повноту буття; саме вони СФ тими зразками, за якими створюються речi. Отже, в фiлософii Пла?/p>