Фiлософiя Стародавньго свiту
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
СФмозвязок двох начал iнь i ян. Регулювання вiдносин мiж iнь i ян забезпечуСФ збереження енергii, а отже, i здоровя. Шлях до довголiття лежить через наслiдування природи. Уся лаоська методика пiдтримуСФ життСФвi сили в органiзмi (дихальнi i гiмнастичнi вправи, спецiальна дiСФта, масаж i самомасаж, прийоми мистецтва двобою (наприклад, так зване У-шу) побудованi на цьому принципi наслiдування природи, на гармонiзацii двох протилежних начал iнь та ян.
Просвiтлення душi, стан великоi СФдностi з Дао бiльш висока мета, нiж здобуття довголiття. Головний акцент в досягненнi цiСФi мети робився на iдеi природностi i не дiяння. Природнiсть вимагаСФ вiд людини звiльнення вiд усiх пристрастей i бажань (вiд жадоби слави, багатства, вiд лiнощiв, злоби, заздростi, страху, смертi тощо), вмiння управляти своiми емоцiями i почуттями. Подiбнi цiлi ставили i конфуцiанцi. Але, якщо вони наполягали на придушеннi пристрастей, на приборканнi природного у людинi, то даоси, навпаки, прагнули виявити у людей природний космiчний початок. Природне в людинi не зло, з яким потрiбно боротися, вважали вони. Природне в людинi СФ втiленням Дао, унiверсального космiчного закону. Вiдкрити його в людинi - змiст всього даосизму. Для цього даоси пропонували принцип не-дiяння, що вимагаСФ вiд людини не втручатися в закономiрностi природи, але слухняно пiдкорятися iм. Якщо не перекручувати свою природу, то вона заспокоiться, прийде у стан спокою i рiвноваги. Подiбно до каламутноi води, яка стаСФ чистою i якiсною, якщо залишити ii у спокоi. Людина повинна наслiдувати природу, а не йти за соцiальними нормами, якi висували конфуцiанцi.
Кiнцева мета даосизму - безсмертя - досягаСФться внаслiдок досягнення стану СФдностi з Дао, просвiтлення душi. Тодi людина в змозi опинитися серед iнших небожителiв.
Даосизм, поряд з конфуцiанством, здiйснив надзвичайно вагомий вплив на подальший розвиток фiлософських iдей в Китаi.
Загальна характеристика античноi фiлософii
Антична фiлософiя, тобто фiлософiя стародавнiх грекiв i римлян, зародилася у VI ст. до н.е. у Грецii i проiснувала до VI н.е. Слiд звернути увагу насамперед на те, що фiлософiя Стародавньоi Грецii започатковуСФ СФвропейську фiлософiю. Саме тут виробляСФться той стиль фiлософствування i та проблематика, яка визначила подальший розвиток любомудростi на СФвропейському континентi. Мислителi давньоi Грецii ввели у фiлософiю i культуру загалом поняття логос як розумного упорядковуючого космiчного начала, яке згодом переростаСФ в таку рису менталiтету г-захiдноСФвропейського етносу як рацiоналiзм. Фiлософiя античного свiту виростаСФ iз мiфологii та_ епосу грекiв, що вiдбилося на ii розвитку. Основнi характернi риси фiлософii цього перiоду такi:
- наявнiсть в нiй значноi кiлькостi мiфологiчних та епiчних образiв;
- присутнiсть елементiв антропоморфiзму;
- наiвний пантеiзм, тобто ототожнення богiв з силами природи;
повязування природних процесiв з моральною проблематикою i оцiнка iх в категорiях добра, зла, справедливостi, блага i т.д.;
в цiй фiлософii основна увага звертаСФться на пошуки першо-начала всього iснуючого, що пiзнiше в новоСФвропейськiй фiлософii постане як проблема субстанцii.
У розвитку античноi фiлософii можна видiлити три основнi перiоди. Перший етап визначаСФться як досократiвський (VI V ст. до н.е.). В центр уваги виноситься проблема походження та структури Космосу, питання про сутнiсть свiту, про першооснову всього iснуючого.
Другий перiод (V-РЖV ст. до н.е.) визначаСФться як класичний. Головну проблему фiлософiя вбачаСФ в пiзнаннi людини, людськоi свiдомостi, поведiнки, людських пiзнавальних можливостей. Цей перiод СФ вершиною в розвитку грецькоi демократii фiлософii, мистецтва.
Третiй перiод (кiн. IV ст. до н.е. VI ст. н.е.) називають еллiнiстичним. Це був час кризи рабовласницького суспiльства, перiод економiчного i культурного занепаду. Особливий iнтерес в фiлософii проявляСФться до проблем морально-етичного плану, При вивченнi демократичноi фiлософii доцiльно видiлити двi школи: мiлетську i елеатську.
Засновником мiлетськоi школи був Фалес (VII-VРЖ ст. до н.е.), а його послiдовниками Анаксiмандр, Анаксiмен, Гераклiт. Основну увагу представники цiСФi течii зосередили на пошуках тiСФi першооснови, з якоi виникають всi конкретнi предмети i явища. Речi СФ чимось тимчасовим - вони виникають i зникають, а iх основа СФ вiчною, iснуючою завжди. Фалес вбачав таку першооснову у водi, Анаксiмандр вважав, що нею СФ невизначене начало, яке вiн назвав Алейрон, Гераклiт прийняв за першооснову космiчний вогонь.
Якщо представники мiлетськоi школи клали в основу свiту якусь матерiальну стихiю (воду, вогонь i т.д.), то в елеатськiй фiлософii вперше видiляСФться в якостi такоi основи неконкретне i нематерiальне начало, яке позначаСФться поняттям буття.
Найбiльш випукло iдеi цiСФi фiлософii були розробленi Парменiдом (VI-V ст. до н.е.) i Зеноном (V ст., до н.е.). Парменiд подiляСФ свiт на iстинний i неiстинний. РЖстинним СФ буття, оскiльки воно вiчне i незмiнне, завжди тотожне самому собi. Свiт конкретних речей СФ неiстинним буттям, адже речi постiйно змiнюються, сьогоднi вони iнакшi, нiж вчора, а завтра i зовсiм зникають. Логiчне обТСрунтування висновкiв Парменiда спробував дати Зенон. В результатi своiх дослiджень вiн вiдкрив суперечливi характеристики руху, простору i часу. Вiдомi апорii (труднощi, безвихiднi ситуацii) Зенона, зокрема такi як Ахiлл i черепа?/p>