Фашистська диктатура в Нiмеччинi
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
у i насамперед комунiстами. У 1931 роцi СА налiчували приблизно 100 тис. чоловiк, у 1932 - 400 тис., а на початку 1934 - приблизно 3 млн. чоловiк. Пiсля приходу Гiтлера до влади штурмовi загони СА були перетворенi в допомiжну полiцiю, несли охорону в концентрацiйних таборах, здiйснювали декотрi види вiйськовоi та напiввiйськовоi пiдготовки.
СД - нацистська секретна служба безпеки, розвiдувальне управлiння СС. Утворена у 1934 роцi, спочатку з метою забезпечення безпеки Гiтлера i нацистського керiвництва. Перший час СД була як допомiжна полiцiя, яка пiдпорядкована нацистськiй партii. Теоретично СД пiдпорядковувалась мiнiстру внутрiшнiх справ, на практицi вона повнiстю пiдпорядковувалась Гiммлеру. Як i Гестапо, займаючись в основному питаннями внутрiшньоi безпеки "Третього рейху", СД тим часом була самостiйною службою. Органи СД займались дослiдженням i пiдготовкою експертиз i матерiалiв загального характеру - плани опозицiйних партiй та течiй, сфери iх впливу, системи звязкiв i контактiв, вплив окремих нелегальних органiзацiй i таке iнше. У розпорядженнi СД опинилась розгалужена iнформацiйна мережа в серединi краiни та за кордоном, досьСФ та особовi справи на супротивникiв нацистського режиму.
Гестапо - тайна державна полiцiя "Третього рейху", призначена для боротьби з супротивниками нацистського режиму, що стала символом нацистського терору. 26 квiтня 1933 року Геринг опублiкував спецiальний декрет, яким створювалась таСФмна державна полiцiя, пiдпорядкована особисто йому. Були виданi спецiальнi iнструкцii, в яких наказувалось всiм чиновникам слiдкувати за характером виказувань державних службовцiв, повiдомляти мiнiстерству про будь-яку критику та вводилась практика донесення серед робiтникiв та службовцiв. 10 лютого 1936 року Геринг, як премСФр-мiнiстр Прусii, пiдписав текст наказу, який назвали потiм основним законом Гестапо. Вiн проголошував, що Гестапо доручаСФться розслiдування дiяльностi усiх ворожих державi сил на всiй територii; в ньому також говорилося, що накази та справи Гестапо не можуть пiдлягати розгляду адмiнiстративними судами. В червнi 1936 року iмперським керiвником Гестапо був призначений Гiммлер. Декретом вiд 17 червня 1936 року гестапо був наданий законний статус. Пiсля створення РСХА Гестапо ввiйшло до нього в якостi 4 управлiння. З цього моменту i до кiнця "Третього рейху" гестапо очолював Мюллер. Його центральна служба складалась з 1500 спiвробiтникiв. Внутрiшня структура Гестапо налiчувала пять вiддiлiв:
А - боротьба з супротивниками нацизму, здiйснював заходи проти саботажу та заходи загальноi безпеки;
В - нагляд за полiтичною дiяльнiстю католицькоi та протестантськоi церков, релiгiйних сект, СФвреiв, франкмасонiв та опозицiйних течiй молодi;
С - картотека, друк, складання досьСФ, а також превентивнi арешти та слiдкування;
D - справи окупованих територiй;
Е - контррозвiдка, боротьба зi шпигунством.
Пiсля реорганiзацii у 1943 роцi Гестапо як 4 управлiння РСХА отримало назву "Виявлення та боротьба з супротивником". Сфера дiяльностi залишилась без змiн, був створений вiддiл F, що складався з двох секторiв: прикордонноi полiцii та бюро паспортiв. У боротьбi з супротивниками нацистського режиму Гестапо широко застосовувало катування над заарештованими. З кожним роком зростала кiлькiсть розстрiляних заложникiв. По всiй Нiмеччинi та на окупованих нею територiях створювалась широка агентурна мережа з осiб, котрих вдалось зламати за допомогою фiзичного та психологiчного тиску, рiзних форм шантажу та загроз. Пiсля розгрому "Третього рейху" Гестапо у 1945 роцi було визнано поза законом.
Мiжнародний вiйськовий трибунал в Нюрнберзi у 1946 роцi визнав всi каральнi органи фашистськоi Нiмеччини злочинними органiзацiями. Бiльшiсть з iх головних органiзаторiв та керiвникiв були засудженнi до смертноi кари та рiзних строкiв увязнення за злочини перед людством.
- Висновки
Майже без переходу, немов одна мить змiнила iншу, зi смертю Гiтлера i капiтуляцiСФю зник i нацiонал-соцiалiзм, нiби вiн був лише рухом, станом опянiння та катастрофою, який вiн же й породив. Ще раз зясувалось, наскiльки нацiонал-соцiалiзм - та i фашизм взагалi - по своiй сутi залежав вiд переважаючоi сили, амбiцiйностi, трiумфу, i яким непiдготованим вiн був, по сутi, на момент поразки. Недарма ж вказувалось на те, що Нiмеччина була СФдиною краiною, що не породила нiякого руху Опору. Ця вiдсутнiсть не в останню чергу наглядно простежуСФться в поведiнцi провiдних дiючих осiб i функцiонерiв режиму. Насамперед хiд Нюрнберзького процесу продемонстрував явнi спроби iдеологiчно дистанцiюватися вiд того, що вiдбувалось, а злочиннi дiяння зменшити чи оспорити, щоб в кiнцевому результатi все - насильство, вiйна, геноцид - набуло характеру якогось страшного i прикрого непорозумiння. Все це допомагало створенню враження, нiбито нацiонал-соцiалiзм зовсiм не був явищем, що охоплювало цiлу епоху, а був породженням жаги влади у одноi конкретноi людини, а також комплексу почуттiв заздростi та зневаги у одного неспокiйного, що прагнув завоювань, народу, бо якщо б нацiонал-соцiалiзм мав глибшi коренi в свiй час i був одним з неодмiнних рухiв його, то воСФнна поразка на змогла б усунути i так круто витiснити його в забуття. Але ж вiн всього лиш за якiсь-то дванадцять рокiв надав свiтовi новий вигляд, i вочевидь, що такi потужнi процеси не можуть бути достатнiм образом поясненi капризом одиночки, котрий дорвав