Українська нація в романі П. Куліша "Чорна рада"
Дипломная работа - Литература
Другие дипломы по предмету Литература
87;) тому її названо чорною.
Українська історія є трагічно багатою на численні приклади громадянських конфліктів, кривавих міжусобиць, пошуків внутрішнього ворога, коли суспільство ділили на своїх і чужих, еліту, що має дане Богом право керувати, та голодранців. Наслідки таких розколів української громади завжди були воістину страшні. Руйнувалися підвалини державності, не в останню чергу внаслідок безмежного соціального розшарування, витоптувалися крихкі паростки громадянського суспільства, катастрофічно знижувалась вартість людського життя.
Саме ці думки Куліш розкриває у 14 та 15 розділах Чорної ради, де через літературні образи гетьманів, старшин, а також запорожців розповідає події, які відбулися у Ніжині, на зловісній Чорній раді.
Події, що відбулися в середині червня 1663 року в Ніжині на Чернігівщині, мають бути й предметом уважного вивчення нових поколінь українців, що цікавляться своєю історією та відчувають себе громадянами своєї Вітчизни, і виключно актуальним моральним уроком. У ті дні там була скликана знаменита Чорна рада, зауважимо, рада виборна: метою її було обрати нового постійного гетьмана Лівобережної України з двох реальних претендентів на цю посаду: Якима Сомка та Івана Брюховецького, за участю представників десятків тисяч чорного, незаможного люду селян, міщан, бідних козаків та іншої голоти. Активними дійовими особами цієї історичної драми були, звичайно ж, і провідники козацької старшини на чолі з тим же Якимом Сомком, котрий був тоді наказним (тобто виконуючим обовязки) гетьманом, і маси запорозького низового козацтва, і, нарешті, посол московського царя Олексія Михайловича, царський окольничий князь Гагін із чималим загоном війська. Подивимось, як відбувалися вибори в Ніжині, результати яких ще більше загострили суспільну кризу доби Руїни та визначили майбутній розвиток подій в Україні.
Отже, яким же було історичне тло драми, що розігралась у Ніжині в червні 1663 року. Як ми вже зазначали вище, невдовзі після смерті гетьмана Богдана Хмельницького (1657 рік) в Україні розпочалась складна політична боротьба за владу (за посаду гетьмана послідовно змагались Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Павло Тетеря, Яким Сомко, Іван Брюховецький, згодом Петро Дорошенко). Але варто мати на увазі, що, окрім політичної складової (боротьба точилася між прихильниками західної, тобто пропольської, та промосковської орієнтації; трагічно мало було поборників орієнтації проукраїнської), катастрофічні події Руїни мали ще й складову соціальну. Увесь час поглиблювалась прірва між заможними козаками (як сказав Куліш: тяжко грошовитими, або кармазинниками, і основною масою народу (селянство, міщанство, незаможне козацтво). Ці люди памятали про обіцянки Хмельницького дати не тільки національну та духовно-релігійну свободу, але й землю, й волю. А реально кількісно невеликий прошарок козацької старшини, зосередивши у своїх руках політичну владу й майже всю власність, виконувати оці обіцянки зовсім не збирався. Це багато в чому й пояснює перебіг подальших подій.
Важливе місце в романі відведено показу бідноти селянства, міщан, козацької голоти. Зрештою, саме ці верстви суспільства, чернь, і визначають наслідки чорної ради обрання гетьманом Івана Брюховецького. Біднота в романі виступає загальною масою, хоч і активно діючою. Її представники показані тільки як епізодичні персонажі, вони не індивідуалізовані. Проте з окремих сцен, епізодів, з того, як змальовує П. Куліш їхню поведінку, дії, їхні розмови, виступає узагальнений образ народу як черні, не здатної усвідомити загальнонародні інтереси, готової до стихійного бунту, грабіжництва, нерозумних вчинків.
Ось як описує Куліш народ, що зібрався на раду: Виїхали на узлiссє, аж людська юрма усе поле вкрила, а найбiльш чернь мужики. Мужики ж i мiщане валять купами, а козацтво йде лавою пiд мiсто. А пiд мiстом розiпято царський намет i московське вiйсько з боярами стало. З правого боку суне з своєю стороною Брюховецький, а з лiвого Сомкове вiйсько виступає. Тiлько ж за тими купами люду мало що можна було й розгледiти. Хiба по корогвах можна було розпiзнати, де запорожцi, а де городовi. У запорожцiв на бiлих корогвах тiлько червонi хрести, а в городових орли i всяке мальованнє з золотом. Гомiн чинивсь по полю скрiзь такий, мов пiдступає орда. Одно конем їде, друге пiхом; той у кармазинах, а тiї в личаках та в семрягах. Поперед себе звелiв Гвинтовка їхати чотирьом козакам, а то б i не протовпивсь до намету…(с. 127).
У 1660 1661 роках став явним процес руйнування раніше єдиної та централізованої гетьманської влади. Правобережна Україна визнала своїм гетьманом Павла Тетерю (цей регіон загалом залишався сферою впливу Польщі), а за посаду гетьмана Лівобережної України розпочалася запекла боротьба. Наказним гетьманом став Яким Сомко, родич Богдана Хмельницького (брат його дружини), представник статечної, найбільш заможної частини козацтва. В політичному плані Сомко (як й інший претендент на булаву, ніжинський полковник Василь Золотаренко), безперечно, орієнтувався на Росію, проте водночас був і прихильником широкої автономії України. Але не це відіграло фатальну роль у долі цих двох яскравих представників тодішньої козацької верхівки. Згубним і для їхньої карєри, і для життя стало інше, а саме становий егоїзм.
А козацька голота розуміла свободу по-своєму. Ось як викладає свій погляд на волю, рівність та справедливі?/p>