Українська нація в романі П. Куліша "Чорна рада"
Дипломная работа - Литература
Другие дипломы по предмету Литература
Шевченко, прочитавши Граматку П.Куліша.
П.Куліш добре розумів значення мови в житті народу, тому в Зазивному листі до української інтелігенції закликав забути про класове розмежування в імя збереження рідного слова цієї скарбниці нашого духу. До гурту паненята з мужичатами! закликав письменник. Зазивний лист був його відповіддю на сумнозвісний Емський указ 1876 р., що забороняв публікацію оригінальних творів українською мовою, українські переклади з інших мов, унеможливлював сценічні вистави та читання.
П.Куліш також палко захищав право на національний розвиток, зокрема право на існування й розквіт української літературної мови. Він пише Переднє слово до громади. Погляд на українську словесність, в якому наголошує: Українська словесність діло велике се нове слово між народами, котре на те й явилось, щоб якось інше, не по-давньому людський розум повернути. Надзвичайно шанобливо відгукується він про Шевченка, прославляючи Кобзар за його мовні надбання.
Великою справою Куліша було поширення освіти в Україні та залучення її до передової світової культури. Примітну частину свого життя він присвятив перекладам і, як стверджує М.Грушевський ...культурна програма нерозривно зливалась для нього з програмою релігійною і освітньою. У Куліша було велике бажання донести до найширших мас українське слово, тому він і спрямовує свої останні зусилля на переклад Біблії українською мовою. Перекладом Біблії П.Куліш також закладав фундамент національної самосвідомості українців та культурного відродження України.
П.Куліш видав такі поетичні збірки, як Досвітки (1862р.), Хуторна поезія (1882р.), Дзвін (1893р.), Хуторні недогарки (1902р.). Крім цього, П. Куліш переклав майже всього Шекспіра, Ґете, Дж. Байрона (зокрема, поеми Чайльд-Гарольдова мандрівка, Дон-Жуан), балади А. Міцкевича Русалка, Химери, Чумацькі діти (опубліковано в журналі Основа 1861 р.). Наприкінці свого життя П. Куліш підготував до друку поетичну збірку Позичена кобза: Переспіви чужоземних співів, яка вийшла в Женеві 1897 р., вже по смерті поета.
Письменник є автором понад десяти великих поем, одна із них Магомет і Хадиза, Маруся Богуславка, Солониця, Настуся, Великі проводи та інші.
Цікавою також є і драматургічна спадщина П. Куліша: Сцени і уривки драматичні, Мальована Гайдамащина, драматична поема Нагай, драматичний етюд Козацька і панська розмова на тому світі, одноактні пєси Колії, Хуторянка, або Співана хвала молодої перед весільними гостьми, Іродова морока, а також драмована трилогія (Байда, князь Вишневецький, Цар Наливай і Петро Сагайдачний).
Творча спадщина П. Куліша різноманітна і неоднозначна. Його критичні та історичні розвідки, мемуарні нариси не завжди рівні, подекуди надто субєктивні, але позначені невпокоєністю духу гарячого Панька Куліша (так письменник називав сам себе). Взагалі, означення вперше застосовано до чималої частини Кулішевої діяльності. Це добре усвідомлював і сам письменник, зізнаючись:
Я не поет і не історик, ні!
Я піонер з сокирою важкою.
Тут письменник трохи лукавив він був першорядним поетом і надто субєктивним, але неординарним істориком.
Пантелеймон Куліш увійшов в історію нового українського письменства як один із засновників літературної критики. Він наголошував на тому, що українська література повинна правдиво відображати насамперед національну самобутність форми буття рідного народу.
Свого часу Віктор Петров так охарактеризував митця: Куліш завжди був резонер, а тому іноді й прихильник педантичної абстрактності, він був те, що звуть ідеолог, людина системи й розрахунків, людина формул і тез.
Але ця оцінка надто категорична. Маргінальність особистості Куліша зумовлена тогочасною дійсністю, яка й спонукала його піднятися над цим суперечливим світом класових пристрастей, політичних орієнтацій, культурологічних спрямувань і прагнути загальнолюдських духовних цінностей.
Що ж, Куліш і за життя не претендував на однозначно позитивну оцінку своєї багатогранної літературної і наукової діяльності. Та коли він обстоював якусь ідею, то захищав її до кінця, не шкодуючи ні сили, ні полемічної пристрасті. Головне ж полягає у тому, що визначальним стимулом власної подвижницької праці письменник завжди вважав збереження національних традицій, розвиток української мови й культури, утвердження почуття національної самосвідомості, наповнення духовного арсеналу нації культурними здобутками світової цивілізації. Він осуджував національне безпамятство і панегіричне уславлення свого історичного минулого, виступав проти соціального і національного гноблення, закликав до морального самовдосконалення і духовного очищення.
Проза в творчій спадщині П. Куліша займає провідне місце, зокрема одним із головних здобутків Куліша-прозаїка є проза історична. У творчості письменника, як автора історичного роману та оповідань, переконливо представлено історичну ходу часу, людину й суспільство в історії, в її драматичних колізіях і складній проблематиці. Унаслідок багатьох обставин історична тема цих творів була темою України: домінантний інтерес зосереджено на національному історичному розвиткові, на особистості в ролі активного субєкта української історії.
В епічній ?/p>