Українська нація в романі П. Куліша "Чорна рада"
Дипломная работа - Литература
Другие дипломы по предмету Литература
°ють вести мову в серйозному та поважному дусі. Романтики утвердили в українській літературі нові жанри: баладу, історичну й ліро-епічну поему, думу й медитацію, трагедію й драму, громадянську й інтимну лірику. Вони розширили проблематику літератури, дали поштовх розвиткові художньої фантазії та умовних засобів, виступили на захист творчої особистості й усього народу. Український романтизм висунув геніального Тараса Шевченка. Заслуга романтизму у відкритті народної поезії України, її минулого. Український романтизм відіграв величезну роль у дослідженні національної історії. Здобуток цього літературного напряму є також формальним. Зокрема, удосконалюються віршові форми, особливо у поезії Т. Шевченка. Але найважливішою рисою та заслугою української романтики є, на думку Д. Чижевського, те, що вона свідомо поставила собі завдання утворити повну літературу, яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл та шарів українського суспільства.
Визначною рисою романтиків був їхній гарячий інтерес до фольклору. Представники напряму не лише використовували різноманітні народнопоетичні образи, сюжети та мотиви, а й самі виступили як збирачі казок, легенд, народних пісень, не є виключення з цього і П. Куліш.
Романтизм П. Куліша визначається і його своєрідною хутірською філософією. Це філософія буття, яка формується в типових і цілком природних обставинах повсякденної діяльності українців (господарської, розумової та духовної), визначаючи їхній національний характер. На думку П. Куліша, українська нація, за самою природою є селянською, але не в класовому, а в духовному розумінні. Крім того, основними рисами українського етносу є почуттєвість та глибока релігійність. Символом духовного розвитку українського народу, як вважав Куліш, є хутір, де живуть люди, свіжі душею, чисті серцем. Це Україна, яку треба, як і своєї рідної мови, і свого рідного звичаю, вірним серцем держатися. Хутір як осередок національної самобутності, традицій, народної мови протиставляється русифікованим городам и порядкам.
Вихідна теза Куліша негативне оцінювання цивілізації. Цивілізація це те ярмо, навязане насильством ззовні... вона чужа своєнародному, не природня й їй бракує простоти, твердить він. Цивілізацію, місто, чужину як синоніми Куліш вважає осередком бездуховності, прикметою економічного зиску й соціального розшарування, а хутір асоціює із збереженням традицій, культури, національної ідентичності.
З селом, хутором письменник повязує морально-етичний зміст таких категорій, як любов, честь, гідність, совість, працелюбність, шанобливе ставлення до батьків. Цінності минулого, вічні й сталі, є змістовним наповненням традицій. А збереження традиційної моралі роду, того, що споконвічно було характерним для української свідомості, є умовою майбутнього існування
Для філософії романтизму Куліша, минуле не достовірна історична реальність, а сфера втілення певного ідеалу, осягнути який можна, досліджуючи міфи, фольклор, мову, традиції. Ці явища, як ще донаціональні, несуть у собі вічні проблеми буття і передають їх наступним поколінням, формуючи духовну субстанцію етносу. Дотримання традицій забезпечує цей процес, сприяючи ставленню цілісної національної самосвідомості.
Багатогранна діяльність П.О.Куліша завжди привертала й привертає увагу дослідників-істориків, літературознавців, фольклористів, педагогів, а в наш час і українознавців.
І це не випадково. Бо в його доробку підняті такі пласти буття українського народу, які можуть бути асоційовані не лише у вузько професійному спектрі, тобто в розвитку, скажімо, фольклору, філології, народознавства, політиці, а й цілісному баченні і пізнанні українського народу та його країни. П.Кулішу, як і самому життю, завжди було тісно у вузько визначених межах діяльності. Він вболівав за народ, який хотів бачити повнокровною нацією серед інших європейських націй і якому намагався слугувати своєю творчістю.
Служіння народові в будь-якій галузі у науці, літературі, освіті для нього завжди було головним. Майже 57 років невтомної творчої праці П.Куліша були спрямовані на піднесення свідомості й національної гідності народу, збагачення його культури, науки, освіти. Він написав близько 50 томів наукових, публіцистичних та художніх праць, з-поміж яких багато присвячено формуванню національної освіти. П.Куліш намагався по змозі своїх сил, за словами І.Франка, відповісти потребам своєї суспільності, зобразити її погляди... і йти поряд з її розвоєм національним і суспільним, незважаючи на те, що його супроводжували не тільки здобутки, а й невдачі, заборони, переслідування.
Дбаючи про розвиток української мови й освіти народу П.Куліш створив перший український фонетичний правопис, який справедливо названо його імям кулішівка. Вона, кулішівка, стала основою пізнішого українського правопису у Східній Україні кінця ХІХ поч. ХХ ст. На основі кулішівки були підготовлені його Записки о Южной Руси.
Вболіваючи за освіту і виховання українських дітей, їхню духовність, П.Куліш видає для них Граматку український буквар і читанку (Петербург, 1857 р.). Как прекрасно, умно и благородно составлен этот совершенно новый букварь. Дай Бог, чтобы он привился в нашем бедном народе. Это первый свободный луч света, могущий проникнуть в сдавленую попами невольничью голову, записав у Щоденнику від 10.ХІІ.1857 р. Т.