Українська нація в романі П. Куліша "Чорна рада"
Дипломная работа - Литература
Другие дипломы по предмету Литература
огло принести справжнє визволення, зцілити сліпого брата.
І водночас той же Куліш, ревний оборонець української ідеї, був здатний на таке, що лежало поза логікою нормального сприйняття. Він і сам погоджувався, що наробив багато промахів, багато дурниць, багато непристойностей. Жив національною справою і водночас займався обрусительною роботою у Польщі, опускався до вірнопідданства, співаючи хвалу єдиному цареві та єдиній цариці, що роздавили розбоями і руїнами неситу Гадюку (Запорозьку Січ) за порогами. Переймався долею України і проклинав ту сумну гірку годину, коли із світів повертався до неї, бо тут дурень дурня в пекло поганяє. Все життя працював для народу і так характеризував його:
Народе без пуття, без честі і поваги,
Без правди у завітах предків диких,
Ти, що постав з безумної одваги
Гірких пяниць та розбишак великих!
Воістину незбагненний, парадоксальний, гарячий і холодний разом Куліш!
Від настрою Куліша залежали і громадські справи, і літературна діяльність, і ставлення до свого народу. У стані ейфорії він пише: Нам слід жити з простим людом, слід з ним поріднитися; серед простолюддя скоріше натрапиш на вірну, щиру й живу людину, ніж: серед панів, у простих людей є щира дружба, є любов, якої не схитнуть ніякі рахунки та відносини. У листі до Милорадовичівни говорить, що мужики перві граждани українські. У стані депресії все вищесказане йшло шкереберть. Свідченням цього є листи до Барвінського (Ми народ незгідний: ми наслідники тих розбишак, з котрих наробили собі героїв честі і общого добра; ми варвари, наші задуми і почуття мізерні) та до О.Кониського: Попсований народ. У такі хвилини він звинувачував свою українську ментальність: У мене безодня хохлацького ледарства. І полежати на боці, нічого не роблячи, для мене найвтішніша з насолод. У деяких листах цей дуалістичний підхід висловлювався одночасно, наприклад, до Ганни фон Рентель Куліш писав: Кращого від українців в ідеї нема нічого, але в дійсності я не відчуваю до представників українізму особливої пошани. Небагато в нас людей гідних, решта дурноляпи, можливо, більш шкідливі, ніж корисні для розповсюдження в суспільстві рятівної для майбутнього української ідеї.
Найбільшу непослідовність виявив П. Куліш у трактуванні козацтва: він то возвеличував його, то обливав брудом, вважаючи, що було воно не лише буйним цвітом, а іноді й колючим будяком серед нашого дикого степу.
Прикладом того, що така взаємовиключаюча характеристика можлива у Куліша в одному творі, є його роман Чорна рада. З одного боку, на Запорожжі воля ніколи не вмирала, там рівність шанувалася, а тому Запорожжє іспоконвіку було серцем українським, а з іншого Запорожжє перше було гніздом лицарства козацького, а тепер виводить тільки хижих вовків да лисиць, запорожці вражі сини, прокляті сіромахи, розбишаки, які, аби не робити діла на господарстві, ішли на Запорожжя, щоб пянствовать да баглаї бити, а не лицарювати. Звісно, таке, неоднозначне трактування запорозьких козаків не тільки дратувало українське громадянство, а й викликало нищівну критику на адресу П. Куліша. Поцінування козаків як вражих синів для того, хто знає історію козацтва, зрозуміло, неприйнятне. Але сама постановка проблеми неоднозначності козацтва, як і неоднозначності народу, тверезого читача змушувала замислитися.
М.Костомаров писав, що Чорна рада однаковою мірою відзначає и могущество, и слабость духовной жизни народа. І таке зауваження справедливе. Воно спонукає до роздумів над тим, чому народ з одвічним прагненням до свободи, до соціальної і національної незалежності лише на дуже короткий час все те мав. Тож непослідовність, суперечливість оцінок не завжди пояснювалися тільки вродженою розполовиненістю П. Куліша, на те були й певні обєктивні причини (щоправда, подібне траплялося рідко).
Важливе місце в романі відведено показу бідноти селянства, міщан, козацької голоти. Зрештою, саме ці верстви суспільства, чернь, і визначають наслідки чорної ради обрання гетьманом Івана Брюховецького. Біднота в романі виступає загальною масою, хоч і активно діючою. Її представники показані тільки як епізодичні персонажі, вони не індивідуалізовані. Проте з окремих сцен, епізодів, з того, як змальовує Пантелеймон Куліш їхню поведінку, дії, їхні розмови, виступає узагальнений образ народу як черні, не здатної усвідомити загальнонародні інтереси, готової до стихійного бунту, грабіжництва, нерозумних вчинків.
Народ України в романі Чорна рада загалом знаходиться на задньому плані, але в окремі моменти ніби проривається наперед і стає перед читачем.
Проте, як художник, Пантелеймон Куліш не може не визначити, що народні маси справді зазнавали жорстоких утисків, кривди, що вони шукали соціальної справедливості. Коли Шрам з Череванем їхали до Києва, їх оточили міщани, які обурювалися: Козацтво ви собі загарбали, самі собі пануєте, ридванами їздите, а ми будуй власним коштом стіни, башти, плоти, чини, мито і чорт знає що! (с. 30). Таких епізодів у романі чимало, що свідчить про досить правдиву передачу П. Кулішем настрою народних мас: ...один свити золотом гаптує, а інший, може, й сірячинки не має, один оком своїх сіножатей не займе, а ми ось із половини косимо, ремствують селяни (с. 76).
Повертаючись до історичного р?/p>