Украина 1917 года /Укр./
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
?их союзiв (саме iм, згiдно з законом, виключно належить право представництва даноi нацii, яка живе на територii УНР, перед державними i громадськими установами), пiдлягае розгляду i затвердженню украiнським парламентом.
Однак, незважаючи на всю зовнiшню привабливiсть, цей закон, який iнколи характеризують як прояв великодушностi украiнських полiтичних лiдерiв, подiю, що не мала прецеденту в iсторii людства, викликав неоднозначну реакцiю в тодiшньому суспiльствi. Як, зауважуСФ Д.Дорошенко, проблема полягла в тому, що серед всiх запланованих нацiональних меншин тiльки поляки прагнули органiзуватися на грунтi захисту своiх нацiональних iнтересiв. Найбiльш складною виявилася ситуацiя з росiйськомовним населенням. Це все були елементи, якi зжилися з росiйською культурою, дорожили нею, були пройнятi загальноросiйським патрiотизмомтАж Всi вони зовсiм не хотiли визнавати себе на Украiнi за якусь нацiональну меншiсть. Сьогоднiщнiй русский чи малорос мiг завтра нацiонально усвiдомитись i стати вже украiнцем. Навпаки, сьогоднiшнiй соцiалiст-украiнець, ставши бiльшовиком, дивився на украiнський нацiоналiзм як на щось реакцiйне i вступав з украiнським рухом в боротьбу.В результатi, закон про нацiонально- персональну автономiю в дiйсностi не викликав нiякого признання з боку тих, кого мав ущасливити,- з боку нацiональних меншостейтАж
Ще складнiшою виявилася доля закону про громаданство вiд 2-4 березня 1918 року, згiдно з яким громадянином УНР визнавався той, хто народився на територii Украiни i звязаний з нею постiйним перебуванням. В законi визначалися досить стислi термiни подачi клопотань, повязаних з украiнським громадянством (вiд 3 до 6 мiсяцiв з дня опублiкування закону), а також дозволу на перебування в Украiнi iноземцiв i тих, хто вiдмовився вiд украiнського громадянства (знов-таки вiд 3 до 6 мiсяцiв). Мiнiстр судових справ УНР С.Шелухiн визнав, що закон складений поспiхом.
Слiд звернути увагу i на закон про державну символiку. М.Грушевський вважав, що гербом Украiни мiг би стати як символ творчоi мирноi працi золотий плуг на синiм тлi. Навколо плуга голова Центральноi Ради пропонував розмiстити знак староi Киiвськоi держави Володимира Великого, герби Галицько-Волинського князiвства та Гетьманщини (козак з мушкетом). Внизу, пiд плугом, мали бути розмiщенi герби КиСФва i Львова, а в горi голуб з оливковою гiлкою. Проте бiльш злоденнi проблеми вiдсунули геральдичнi пошуки на другий план, до того ж змiнилася й позицiя М.Грушевського. Отож, 12 березня 1918 року Мала Рада затвердила Володимирiв тризуб державним гербом УНР.
Паралельно продовжувалася робота над проектом конституцii УНР. 12 листопада VII сесiя Центральноi Ради на своСФму засiданнi заслухала доповiдь М.Грушевського про проект конституцii Украiни. ЗгадуСФ ii й IV Ун1версал, де сказано, що Установчi збори мають ухвалити конституцiю й закрiпити в нiй свободу, порядок i добробут на тепер i на будучi часи.
Та iсторiя повернула все по своСФму, i конституцiю ухвалила Центральна Рада 29 квiтня 1918 року в останнiй день ii iснування.
Перший же погляд на конституцiю переконуСФ в тому, що вона позбавлена будь-якого iдеологiчного чи пропагандистського забарвлення. Вражае те, що у вирi полiтичних пристастей народився такий нейтральний документ. 82 статтi конституцii об СФднанi у 7 роздiлiв (загальнi постанови, права громадян Украiни, органи влади УНР, Всенароднi збори УНР, Суд УНР, нацiональнi союзи, про тимчасове припинення громадянських свобод). Вiдповiдно до конституцii верховним органом властi УНР являються всенароднi Збори, якi безпосередньо здiйснюють вищу законодавчу власть в УНР, вища виконавча влада належить Радi Народних Мiнiстрiв, а вищим органом судовим есть Генеральний суд УНР.
Вiдповiдно до конституцii УНР мала б стати парламентською республiкою. Був обраний президент УНР у предостаннiй день iснування Центрально1 Ради, який повинен був змiцнити ii позицii.
Останнi днi Центральноi Ради i повчальнi уроки. 4 грудня Центральна Рада отримала ультиматум Раднаркому за пiдписами Ленiна i Троцького. У вiдповiдi на ультиматум (ii пiдписали В.Винниченко й С.Петлюра) Раднарком обвинувачувався у грубому замаху на право самовизначення Украiни шляхом навязування iй своiх форм полiтичного устрою. Бiльшовики незважаючи на численнi декларацii про самовизначення нацiй аж до вiддiлення, не переводили своiх вiдносин з Украiною в площину мiжнародного права.
Постае закономiрне запитання: чому перед такою загрозою Центральна Рада не змогла протистояти бiльшовицькому наступу?
Вiдповiдь лежить у площинi двох факторiв зовнiшнього й внутрiшнього.
Лiдери Центральноi Ради опинилися перед вибором де шукати допомоги проти ворога нашого нацiонального визволення Росii. Одна частина стояла за те, щоб шукати ii в народi, йдучi назустрiч його соцiально-еконмiчним прагненням, а друга частина закликання на помiч проти бiльшовицькоi навали нiмецького вiйська. Члени украiнськоi делегацii пiсля переговорiв у Брест-Литовську 9 лютого за новим стилем звернулися iз закликом до нiмецького народу про помоч. Але приход нiмецькоi армii на Украiну не дав очiкуваних результатiв, а навпаки. ОрiСФнтацiя i надiя на зовнiшнi сили провалилась, бо нiмцi себе почували на украiнськiй землi не як приятелi, а повноп