Украина 1917 года /Укр./
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
меж цих повноважень з покладення керiвництва всiСФю системою самоврядування в масштабах краiни на Генеральне секретарство внутрiшнiх справ. Та не тiльки й не стiльки ця, до певноi мiри, теоретична дилема, заважала нормальному формуванню мiiевоi адмiнстрацii й самоврядуванню. Три основнi проблеми, з рештою, визначили долю цього процесу. По-перше, невизначенiсть самоi системи iнституцiй, якi мали закласти фундамент мiiевоi влади. Поряд з органами мiiевого самоврядування, бiльшiсть яких перейшла в спадщину ще вiд Росiйськоi держави, дiяли губернськi i повiтовi комiсари Центральноi Ради, та згаданi в Ш Унiверсалi органи революцiйноi демократii. Всi вони функцiонували за власним розсудом без механiзму взхаСФмодii й точного розмежування сфер впливу. Навпаки деякi найважливiшi питання взагалi вилучалися з iх компетенцii, що в свою чергу призводило до утворення нових органiв.
Унiверсал зобовязав правительство долати допомочi мiiевим самоврядування ради робiтничо-селянських i солдатських лепутатiв, вибраних з мiiевих людей, тобто зявилася, точнiше легалiзувалася, ще одна ланка, оскiльки Ради не припиняли своСФi дiяльностi. Справдi, iх не можна було iгнорувати, i IV Унiверсал визнав цей факт, але конкретно не вписав iх в iснуючу структуру мiiевих органiв.
На початку березня Центральна Рада затвердила новий адмiнiстративо-терирорiальний подiл Украiни, подiливши ii на 30 земель. Отже, органiзацiя мiiевоi влади мала вiдпов1дати новим умовам, але Центральна Рада не встигла це зд1йснити.
По-друге, органи мiiевого самоврядування i мiiева державна адмiнiстрацiя не мали ресурсiв для здiйснення своiх повноважень i реального впливу на мiiеве життя.
По-трете, вiдсутнiсть належноi правовоi бази; законодавство в цiй сферi обмежувалося переважно загальними, здебiльшого декларативними нормами, що мiстилися в унiверсалах Центральноi Ради i декларацiях ii Генерального Секретарiату. Правовий статус комiсарiв Центральноi Ради фактично визначався положенням, прийнятим ще Тимчасовим урядом для своiх представникiв. В Украiнi розроблявся закон про утворення нових органiв влади на мiiях, однак до цього проекту, за свiдченням П.Христюка, було тiльки приступлено.
Наприкiнцi сiчня 1918 р. Центральна Рада нарештi ухвалила довгожданний земельний закон, в якому робиться спроба якось врегулювати вiдносини мiж численними органами, що здiйснювали владнi повноваження на мiiях. Верховне порядкування всiма землями з iх водами, надземними i пiдземними багатствами, - зазначалось у ст.4 закону, - належить до скликання Украiнських Установчих зборiв Украiнськiй Центральнiй Радi. Порядкування в межах цього закону належить: землями мiського користуваннятАж- органам мiського самоврядування; iншими сiльським громадам, волосним, повiтовим i губернським земельним комiтетам в межах iх компетенцii. Ця спроба так i не одержала свого завершення.
Правова невизначенiсть зберiгалася до останнього дня iснування Центрально1 Ради, коли, нарештi, конституцiя УНР, прийнята 29 квiтня 1918 р., не звела все до спiльного знаменника. У ст.5 говорилося: Не порушуючи СФдиноi своСФi властi, УНР надаСФ своiм землям, волостям i громадам права широкого самоврядування, додержуючи принципу децентралiзацii.
Крiм цiСФi загальноi норми, до конституцii увiйшло ще двi статтi, якi визначали вiдносини субектiв самоврядування з державною адмiнiстрацiСФю. Так, Радам i Управам громад, волостей i земель належить СФдина безпосередня мiiева власть. Мiнiстри УНР тiльки контролюють iх дiяльнiсть, безпосередньо i через визначених урядовцiв, не втручаючись до справ, тим Радам i Управам призначених, а всякi спори в цих справах рiшаСФ Суд Украiнськоi Народноi Республiки. Що ж до самоi Ради Народних Мiнiстрiв, то до ii компетенцii входили лише тi питання, якi зiстаються поза межами установ мiiевоi самоуправи або дотикають цiлоi УНР, причому Рада Народних Мiнiстрiв не може порушувати законом установлених компетенцiй органiв мiiевого самоврядування.
Вiйськове будiвництво. Ще до утворення УНР Центральна Рада здiйснила значну роботу по украiнiзацii вiйськових формувань як на територii Украiни, так i на фронтСФ, хоча ii лiдери i стояли на позицiях створення нерегулярноi армii, а народноi мiлiцii. З цього питання в Украiнi йшла гостра полiтична боротьба.
Незабаром пiсля утворення УНР для керiвництва вiйськовим будiвництвом було створено Генеральне секретарство вiйськових справ, яке 12 листопада стало до роботи. Очолив його С.Петлюра, однак наприкинцi грудня вiн подав у вiдставку, й на цiй посадi його замiнив М.Порш.
У тому ж листопадi Генеральне секретарство вiйськових справ прийняло рiшення утворити Генеральний вiйськовий штаб, до складу якого входило кiлька управлiнь, зокрема вiйськово-полiтичне та iнтендантське, i вiддiлiв (органiзацiйний, загальний, вiйськово-комiсарiатський, артилерiйський, звязку) та спецiальна комiсiя, що мала вирiшувати проблеми офiцерiв-украiнцiв, якi служили в росiйськiй армii й залишилися без роботи. М.Порш видав спецiальний наказ згiдно з яким до украiнського вiйська приймалися лише офiцери, що були родом з Украiни.
Паралельно закладалися правовi основи вiйськового будiвництва. Так, 23 грудня зявився закон Про вiдстрочення призова на вiйськову службу i вiдкомандирування з неi громадаян Украiнс