Сутнiсть i значення витребування предметiв i документiв як самостiйного способу збирання доказiв
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
В°ння забезпечуСФться силою державного примусу шляхом притягнення до юридичноi вiдповiдальностi [1, с. 24-25].
Деякi науковцi визначають норму кримiнально-процесуального права як встановлене законом обовязкове правило, що мiстить вказiвку на умови його виконання, субСФктiв вiдносин, що ним регулюються, iх права та обовязки, санкцii за невиконання обовязкiв або за порушення заборони [6, с. 40].
Як бачимо, ключовими словами при розкриттi змiсту та визначеннi поняття кримiнально-правових норм СФ: встановленi державою, законом, загальнообовязковi правила поведiнки, державний примус.
Вiдповiдно до загальноi теорii права, юридичний припис маСФ складатися з гiпотези, диспозицii та санкцii, що являСФ собою сукупнiсть взаСФмоповязаних елементiв норми, покликаних забезпечувати регулювання суспiльних вiдносин в сферi кримiнального судочинства.
У загальних рисах зазначимо поняття складових елементiв кримiнально-процесуальноi норми i зясуСФмо iх наявнiсть у нормах, якi регламентують витребування певних матерiалiв уповноваженими посадовими особами та органами.
Гiпотеза - це частина норми права, яка вказуСФ на тi фактичнi обставини, наявнiсть яких СФ умовою виникнення передбачених у диспозицii прав i обовязкiв [7, с. 284]. Гiпотеза вiдповiдаСФ на питання: Коли?, Де?, За якоi умови?, В якому випадку?. Вона визначаСФ можливостi застосування правил поведiнки, що мiстяться у ii диспозицii.
Диспозицiя - це така частина норми права, в якiй викладений змiст правила поведiнки i сформульованi права й обовязки, яких субСФкти суспiльних вiдносин набувають при наявностi умов, передбачених гiпотезою норми. Диспозицiя СФ центральною частиною норми права в тому розумiннi, що iншi двi частини, гiпотеза i санкцiя, СФ похiдними вiд неi, логiчно обумовленими диспозицiСФю [7, с. 282].
Санкцiя - структурна частина правовоi норми, яка мiстить вказiвку на можливi заходи державного впливу на порушника цiСФi норми, тобто встановлюСФ невигiднi наслiдки на випадок невиконання правила, визначеного в диспозицii. Вона СФ логiчно завершальним елементом структури норми права, який обумовлений iснуванням диспозицii. Санкцiя СФ виразом осуду i примусу, який застосовуСФться державою до субСФкта суспiльних вiдносин при порушеннi ним вимог норми права. Створення тих або iнших несприятливих наслiдкiв для правопорушника СФ метою санкцii. Цi наслiдки можуть знайти вираз у рiзних формах: у примусi до здiйснення певних дiй; у визнаннi недiйсними певних дiянь; у змiнi правового статусу тих або iнших субСФктiв та iн. [7, с. 152].
Для кримiнального процесу найбiльш характерним СФ iмперативний метод правового регулювання, вiдповiдно до якого регулювання суспiльних вiдносин, що виникають, розвиваються i припиняються у процесi розслiдування кримiнальних справ, здiйснюСФться за схемою обовязок - вiдповiдальнiсть [8, с.38]. РЖснування санкцiй у кримiнально-процесуальних нормах СФ основним засобом забезпечення досягнення мети кримiнального процесу. Але, аналiзуючи норми кримiнально-процесуального закону, приходимо до висновку, що в кримiнально-процесуальному правi норми, що формулюють головним чином диспозицiю, прямо чи опосередковано гiпотезу i, безпосередньо не називають санкцiю, складають бiльшiсть. У звязку з цим у процесуальнiй лiтературi висловлена думка про те, що багато процесуальних норм не мiстять санкцii за порушення встановлених процесуальних правил кримiнального судочинства, тому що iх виконання забезпечуСФться авторитетом закону, державним обовязком особи, яка провадить дiзнання, слiдчого, прокурора i суду виконувати належним чином покладенi на них повноваження [3, с. 57]. Ця думка не знайшла пiдтримки у теорii кримiнального процесу. Бiльшiсть вчених-процесуалiстiв вважають, що санкцiя СФ необхiдним елементом кожноi правоi, в тому числi i процесуальноi, норми [6, с. 231]. Вказаноi точки зору дотримуСФмось i ми.
Треба зазначити, що структурнi елементи кримiнально-процесуальних норм можуть бути розмiщенi не лише у рiзних частинах одного нормативно-правового акту, наприклад кримiнально-процесуальному законi, а й у рiзних нормативно-правових актах. Наприклад, у процесуальнiй дiяльностi органи дiзнання керуються кримiнально-процесуальними нормами, структурнi елементи яких можна вiднайти не лише в КПК Украiни, а й у законах Украiни Про мiлiцiю, Про оперативно-розшукову дiяльнiсть та у iнших законодавчих актах.
Санкцii подiляються на правовiдновлюючi i штрафнi (каральнi) [7, с. 321]. Сутнiсть правовiдновлюючих санкцiй полягаСФ в охоронi ними правопорядку шляхом усунення або зведення до мiнiмуму шкоди, завданоi процесуальним правопорушенням. РЗхня безпосередня дiя спрямована на вiдновлення правовiдносин: на примусове виконання обовязку або вiдновлення порушених прав. Правовiдновлюючi санкцii, як i будь-якi iншi правовi санкцii, передбачають владний примус i негативну оцiнку, що повинен понести субСФкт, який допустив неправомiрнi дii чи рiшення. Але тут примус спрямований не на особу, а на приведення у вiдповiднiсть до закону порядку вiдносин, що був порушений цими дiями чи рiшеннями. Таким чином, застосування правовiдновлюючоi санкцii слугуСФ гарантiСФю правильного спрямування справи, законного i обТСрунтованого виконання слiдчих i судових дiй, реалiзацii процесуальних прав i обовязкiв [6, с. 233]. До санкцiй такого виду належать санкцii норм, що регулюють привiд обвинуваченого, пiдозрюваного, свiдка, потерпiлого. Обовязок цих учасникiв досу