Сутнiсть i значення витребування предметiв i документiв як самостiйного способу збирання доказiв
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Вµння кримiнальноi справи, а й при провадженi досудовоi пiдготовки матерiалiв у протокольнiй формi. Саме вказанi обставини i доводять самостiйнiсть i рiвноправнiсть таких способiв збирання доказiв, як витребування та подання поряд зi слiдчими дiями, якi у переважнiй бiльшостi проводяться у стадii досудового розслiдування.
Вимога про витребування певних обСФктiв повинна бути законною, тобто адресована тим особам, якi володiють зазначеними обСФктами, вказанi обСФкти повиннi мати значення для справи, тобто за iх допомогою можливо встановити необхiднi у справi обставини. Окрiм цього, при предявленнi вимог про необхiднiсть надання предметiв i документiв, не повинно порушуватись конституцiйне право власностi. Витребування предметiв i документiв не допускаСФться, якщо цим особи позбавляються права володiти, користуватися та розпоряджатися своСФю власнiстю, результатами своСФi iнтелектуальноi i творчоi дiяльностi, гарантоване ст.41 Конституцii Украiни.
Вiдсутня СФдина точка зору у вирiшеннi питання про те, чи забезпечуСФться витребування державним примусом.
На примусовий характер витребування в порядку ст. 97 КПК Украiни вказуСФться у лiтературi. Вимоги органiв, уповноважених вирiшувати питання про порушення кримiнальноi справи, з надання необхiдних iм матерiалiв обовязковi для всiх посадових осiб i громадян, - пiдкреслюють Ю.Н. Бiлозеров, В.В. Рябоконь, - окрiм випадкiв, спецiально передбачених в законi (наприклад, матерiали, якi знаходяться у осiб, якi мають дипломатичну недоторканiсть, можуть бути отриманi лише з iх згоди, яка запрошуСФться через Мiнiстерство закордонних справ) [3, с. 35].
У iнших джерелах хоча прямо i не вказуСФться на примусовий характер витребування матерiалiв, але вiдмiчаСФться, що поряд з поданням предметiв заявником та iншими особами вони можуть бути витребуванi за iнiцiативою органiв дiзнання, слiдства, прокуратури i суду [1, с. 66].
Мають мiiе i протилежнi точки зору з цього питання. Так, В.В. Степанов вважаСФ, що при невиконаннi вимоги про направлення певних документiв, слiдчий не маСФ будь-яких процесуальних засобiв примусу. З його точки зору, цю прогалину в законi необхiдно усунути [2, с. 79].
В.В. Николюк, В.В. Кальницький i В.Г. Шаламов вважають, що витребування матерiалiв в стадii порушення кримiнальноi справи не може носити примусовий характер, а передбачаСФ згоду володiльця на iх передачу органу дiзнання, слiдчому, прокурору. Коли вилучення предметiв або документiв здiйснюСФться примусово шляхом обшуку або виiмки, про це прямо вказуСФться в законi (ст. 178 КПК Украiни). Ст. 97 КПК Украiни подiбного припису не мiстить, оскiльки кримiнальна справа ще не порушена i розслiдування не ведеться. Примусове, проти волi володiльцiв, вилучення у них предметiв i документiв до порушення кримiнальноi справи являСФ собою перевищення наданих законом повноважень [8, с. 76].
Вiдсутнiсть у чинному законодавствi санкцiй за вiдмову вiд виконання вимоги про видачу документа, на думку А. Маркелова, СФ основною вiдмiннiстю, яке вiдрiзняСФ витребування документiв вiд слiдчих способiв iх одержання. На пiдтвердження своСФi позицii, автор вказуСФ, що при витребуваннi не вiдбуваСФться iстотного обмеження прав i законних iнтересiв громадян [1, с. 124].
А.М. Ларiн вказуСФ на те, що законодавець вiдрiзняСФ право вимагати предявлення предметiв i документiв пiсля порушення кримiнальноi справи i право вимагати предмети i документи до прийняття рiшення про порушення кримiнальноi справи [2, с. 6].
Отже, проаналiзувавши точки зору науковцiв, приходимо до висновку, що вирiшення питання про те, чи забезпечуСФться витребування певних матерiалiв державним примусом, чи воно маСФ суто добровiльний характер, повинно залежати вiд стадii кримiнального процесу, у якiй воно маСФ мiiе. У стадii порушення кримiнальноi справи в силу принципу недоторканностi особи застосування державного примусу не може мати мiiе. На вказанiй стадii передбачаСФться добровiльнiсть та безконфлiктнiсть. Не вступаючи всупереч iз законом, примусове вилучення предметiв, документiв та iнших матерiалiв може здiйснюватися до порушення кримiнальноi справи лише в рамках огляду мiiя подii (ст. 190 КПК Украiни) або в процесi адмiнiстративноi дiяльностi (ст. ст. 243, 244 КУпАП).
Що стосуСФться стадii досудового розслiдування, то у ст. 66 КПК Украiни законодавець чiтко й однозначно вказав на обовязковiсть виконання всiма громадянами, пiдприСФмствами, установами й органiзацiями вимог особи, у провадженнi якоi перебуваСФ кримiнальна справа. Однак, не дивлячись на таку категоричнiсть, законодавець не передбачив вiдповiдальностi за невиконання зазначених вимог та можливiсть застосування заходiв кримiнально-процесуального примусу.
Для того, щоб знайти правильний шлях вирiшення зазначеноi прогалини у кримiнально-процесуальному законi, слiд проаналiзувати поняття кримiнально-процесуальноi норми, визначити ii структурнi елементи та зясувати значення кожного з них.
В.М. Тертишник визначаСФ кримiнально-процесуальнi норми як встановленi державою загальнообовязковi правила поведiнки субСФктiв кримiнально-процесуальних вiдносин, що забезпечуються системою державного примусу та iншого впливу i мають своiм завданням ефективне здiйснення кримiнального судочинства [2, с. 32].
На думку М.М. МихСФСФнко, В.Т. Нор, В.П. Шибiко, кримiнально-процесуальна норма - це встановлене державою, загальне i обовязкове правило поведiнки субСФктiв кримiнально-процесуальноi дiяльностi, що виконуСФться добровiльно або його викон