Срiбне столiття
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
ецько-РЖталiйське полiтичне партнерство i далi буде цiлком триматися на взаСФмнiй суперництвi з ФранцiСФю. До союзу також була залучена Австрiя, якi сподiвалися на союзну допомогу, у випадку боротьби з РосiСФю. Результатом переговорiв трьох урядiв зявився пiдписаний 8 (20) травня 1882у Вiднi таСФмний договiр мiж Нiмеччиною, Австро-Угорщиною та РЖталiСФю, вiдомий пiд назвою ТроСЧстого союзу. Згiдно з цiСФю угодою союзнi держави зобовязувалися не брати участь у спiлках, спрямованих проти однiСФСЧ з них.
Роль РосiСЧ в СФвропейськiй полiтицi цiлком помiтно вiдходила на другий план. Це нескладно бачити, хоча б по вiдношенню найсильнiших держав, ще недавно сприймали СЧСЧ як рiвну собi, тепер, без особливих сумнiвiв, що створюють союз вiйськового штибу без всякого СЧСЧ участi ("доброзичливий нейтралiтет", в контекстi загострення вiдносин з ФранцiСФю,цiлком можна вважати вiйськовим союзом).У такiй ситуацiСЧ Союз трьох iмператорiв для цих держав, найiмовiрнiше, був допомiжного та тимчасового мiрою, покликаноСЧ виключити можливiсть росiйсько-французького союзу (що може змiцнити головного суперника - Францiю). Зрозумiло, що в такому виглядi мiцнiсть цього союзу вже тодi можна було поставити пiд сумнiв. Дiйсне ставлення Нiмеччини та Австро-Угорщини до своСЧх "зобовязань" стаСФ особливо помiтним у свiтлi подiй на Балканах.
Той факт, що в Балканському конфлiктi Австро-Угорщина i Нiмеччина виступили проти РосiСЧ, поза сумнiвом, пiдривав "Союз трьох iмператорiв", який до моменту закiнчення термiну своСФСЧ дiСЧ (1887 р.) i так був фактично анульований. За участю нiмецькоСЧ дипломатiСЧ в 1887р.був укладений австро-англо-iталiйський союз - Середземноморська Антанта. Його головною метою був пiдрив росiйського впливу в Туреччинi. По сутi своСЧй це була нова полiтична угруповання, спрямована не тiльки проти ФранцiСЧ, а й РосiСЧ. Як вже було сказано, що дуже важливо, засновником цього блоку була Нiмеччина.
Очевидно, що Росiя була обмежена у виборi союзникiв - таким союзником повинно було стати держава, досить сильний, щоб протистояти членам СередземноморськоСЧ Антанти.
Через рiзкого зростання протирiч мiж РосiСФю i Нiмеччиною, навiть англо-росiйське колонiальне протистояння, здавалося не настiльки непримиренним. Така рiзка змiна мiждержавних установок здаСФться особливо несподiваною, у свiтлi попереднiх тому конфлiктiв АнглiСЧ та РосiйськоСЧ iмперiСЧ, особливо в Середнiй АзiСЧ
Надовго Середня Азiя стане невiдСФмною частиною росiйськоСЧ держави (разом з низкою важко асимiльованих нацiональностей, управлiння якими i далi буде вимагати постiйноСЧ уваги). Описанi вище суперечностi - досить чiтке вiдображення тенденцiй, якi переважали у вiдносинах АнглiСЧ та РосiСЧ на той перiод, - роздiл СЧх сфер колонiального впливу (в основному на сходi), а не боротьба за незалежнiсть однiСФСЧ з держав,робили цей конфлiкт другорядним по вiдношенню до загальнополiтичноСЧ ситуацiСЧ в РДвропi.
Отже, охолодження у вiдносинах мiж Нiмеччиною i РосiСФю, i угода мiж Нiмеччиною, АвстрiСФю та РЖталiСФю природно готували зближення мiж РосiСФю i ФранцiСФю. ). Основою для цього зближення, як уже було згадано, стала наявнiсть загальних супротивникiв - АнглiСЧ та Нiмеччини.
Отже, з розгляду цього вельми важливого перiоду в iсторiСЧ РосiСЧ та свiту можна зробити кiлька висновкiв. Очевидно, що вiйськово-полiтичнi прiоритети РосiСЧ, СЧСЧ економiчний стан, деякi риси особистостi Олександра III (його полiтична короткозорiсть) знайшли свiй вияв у реалiзованоСЧ ним зовнiшнiй полiтицi РосiСЧ, так, наприклад, змiна вiдносин з Нiмеччиною, що привело до союзу з ФранцiСФю. Цей союз представляв собою iстотне зрушення в розстановцi сил у РДвропi. Багато в чому це визначило розстановку сил у послiдувала Першiй Свiтовiй Вiйнi, як, на мiй погляд, i саму причину вiйни - освiта чiтких вiйськово-полiтичних угруповань i зiткнення СЧх iнтересiв. Звiдси також видно неминучiсть катаклiзмiв сталися в РосiСЧ й у свiтовiй iсторiСЧ, економiцi та культурi. Що вказуСФ на спадкоСФмнiсть iсторичних i полiтичних перiодiв i процесiв.
1894 виявився переломним рубежем в iсторiСЧ РосiСЧ. Головною подiСФю його стала смерть iмператора Олександра III i воцарiння останнього росiйського самодержця. РЖ до початку ХХ столiття Росiйська iмперiя являла собою абсолютну монархiю, в якiй вся повнота влади належала iмператору Миколi II.
З початку ХХ сторiччя боротьба селянства за землю значно посилилася. Селянськi виступи все частiше переростали в повстання. Так, наприклад, навеснi 1902 року спалахнули селянськi повстання в Харкiвськiй i Полтавськiй губернiях. Потужний селянський рух розгорнувся на Кавказi.
1901 рiк минув в масових полiтичних демонстрацiях, причому робiтничi виступали з представниками демократичноСЧ iнтелiгенцiСЧ. ДемонстрацiСЧ в Москвi, Петербурзi, Харковi, КиСФвi минали пiд гаслами полiтичних свобод.
Таким чином, 1901-1903 рр..ознаменували собою перехiд до поСФднання економiчних i полiтичних засобiв боротьби робiтничого класу.
РЖ тим не менш, як ми бачимо, духовний розвиток РосiСЧ цього перiоду було досить рiзноманiтним.
4. Тiнь Срiбного столiття
Зi смертю футуризму i швидкоСЧ агонiСФю iмажинiзму полотно срiбного столiття було закiнчено. Воно вийшло яскравим, складним, суперечливим, але безсмертним i неповторним. Воно вiдобразило не тiльки поезiю поколiння, а й iснуючу дiйснiсть.
Будь-яке змiна соцiальних взаСФмин у краСЧнi неминуче супроводжуСФться тими чи iншими змiнами на фронтi мистецтва. Лiтературна течiя, що не вiдображаСФ соцiал