Срiбне столiття
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?амiстамi), акмеСЧстiв продовжували "памятати про непiзнаване" i в iмя його проголошували всякий вiдмова вiд боротьби за змiну життя. "Бунтувати ж в iмя iнших умов буття тут, де СФ смерть, - пише Н.Гумiльов у роботi "Спадщина символiзму i акмеСЧзм", - так само дивно, як вязневi ламати стiну, коли перед ним - вiдкритi дверi ".
Це ж стверджуСФ i С. Городецький: "Пiсля всiх" неприйняття "свiт безповоротно прийнятий акмеизмом, у всiй сукупностi красот i неподобств".Сучасна людина вiдчув себе звiром, "позбавленим i кiгтiв i шерстi" (М. Зенкевич "Дика порфiру"), Адамом, який "... озирнувся тим же ясним, пильним оком, взяв все, що побачив, i проспiвав життя i свiту алiлуя ".
РЖ в той же час у акмеСЧстiв постiйно звучать ноти приреченостi i туги.Творчiсть А. А. АхматовоСЧ (А. А. Горенко, 1889 - 1966) займаСФ особливе мiiе в поезiСЧ акмеСЧзму. РЗСЧ перша поетична збiрка "Вечiр" вийшов в 1912 р. Критика вiдразу ж зазначила вiдмiннi риси СЧСЧ поезiСЧ: стриманiсть iнтонацiй, пiдкреслену камернiсть тематики, психологiзм.Рання поезiя АхматовоСЧ глибоко лiрична, емоцiйна. СвоСФю любовю до людини, вiрою в його духовнi сили i можливостi вона явно вiдходила вiд акмеiстiческой iдеСЧ "первозданного Адама". Основна частина творчостi А. А. АхматовоСЧ припадаСФ на радянський перiод.
АкмеСЧсти прагнули повернути способу його живу конкретнiсть, предметнiсть, звiльнити його вiд мiстичноСЧ зашифрованность, про що дуже зло висловився О. Мандельштам, запевняючи, що росiйськi символiсти "... запечатали всi слова, всi образи, предназначив СЧх виключно для лiтургiйного вживання.Вийшло вкрай незручно - нi пройти, нi встати, нi сiсти. На столi не можна обiдати, тому що це не просто стiл. Не можна запалити вогню, тому що це, може, значить такий, що сам потiм радий не будеш ".
РЖ разом з тим, акмеСЧстiв стверджують, що СЧхнi образи рiзко вiдмiннi вiд реалiстичних, бо, за висловом С. Городецького, вони "... народжуються вперше" "як небаченi досi, але вiдтепер реальнi явища".Цим визначаСФться вишуканiсть i своСФрiдна манiрнiсть акмеистического образу, в якiй би навмисноСЧ звiрячоСЧ дикостi вiн нi зявився. Наприклад, у Волошина:
Люди - звiрi, люди гади,
Як стоглазий злий павук,
Заплiтають у кiльця погляди.
Значно по своСЧй художнiй цiнностi лiтературна спадщина М. С. Гумiльова. У його творчостi переважала екзотична i iсторична тематика, вiн був спiваком "сильноСЧ особистостi". Гумiльову належить велика роль у розвитку форми вiрша, вiдзначався карбованiстю i точнiстю.
Даремно акмеСЧсти так рiзко вiдмежували себе вiд символiстiв. Тi ж "iншi свiти" i тугу за ним ми зустрiчаСФмо i в СЧх поезiСЧ. Так, Н.Гумiльов, який вiтав iмперiалiстичну вiйну як "святе" справу, стверджував, що "серафими, яснi i крилатi, за плечима воСЧнiв видно", через рiк пише вiршi про кiнець свiту, про загибель цивiлiзацiСЧ:
Чудовиськ чутнi Реви мирнi,
Раптом хльостають скажено дощi,
РЖ все затягують жирнi
Свiтло-зеленi хвощi.
Колись гордий i смiливий завойовник розумiСФ згубнiсть руйнiвнiсть ворожнечi, що охопила людство:
Не всi ль одно? Нехай час котиться,
Ми зрозумiли тебе, земля:
Ти тiльки похмура воротарка
Бiля входу в Божi поля.
Цим пояснюСФться неприйняття ними ВеликоСЧ ЖовтневоСЧ соцiалiстичноСЧ революцiСЧ. Але доля СЧх не була однорiдною. Однi з них емiгрували; Н. Гумiльов нiбито "взяв активну участь у контрреволюцiйнiй змовi" i був розстрiляний.У вiршi "Робочий" вiн передбачив свiй кiнець вiд руки пролетаря, отлiвшего кулю, "що мене з землею розлучить".
РЖ господь воздасть менi повною мiрою
За недовгий мiй i короткий вiк.
Це зробив у блузi свiтло-сiроСЧ
Невисокий старий чоловiк.
Такi поети, як С. Городецький, А.Ахматова, В. Нарбут, М. Зенкевич не змогли емiгрувати.
Наприклад, А. Ахматова, яка не зрозумiла i не прийняла революцiю, покинути батькiвщину вiдмовилася. Не вiдразу повернулася вона до творчостi.Але Велика Вiтчизняна вiйна знову пробудила в нiй поета, поета-патрiота, впевненого в перемозi своСФСЧ Батькiвщини ("My-дружнiсть", "Клятва" та iн.) А. Ахматова у своСЧй автобiографiСЧ писала, що для неСЧ у вiршах "... звязок моя з часом, з новим життям мого народу".
1.3 Футуризм
Одночасно з акмеизмом в 1910 - 1912 рр.. виник футуризм, розпадаСФться на кiлька угруповань. Як i iншi модернiстськi течiСЧ, вiн був внутрiшньо суперечливим. Найбiльш значна з футуристичних угруповань, що отримала згодом назву кубофутуризму, обСФднувала таких поетiв, як Д. Д. Бурлюк, В. В. ХлСФбнiков, О. Кручених, В. В. Каменський, В. В. Маяковський, i деяких iнших. Рiзновидом футуризму був егофутурiзм РЖ. Северянiна (РЖ. В.Лотарев, 1887 - 1941). У групi футуристiв пiд назвою "Центрифуга" починали свiй творчий шлях радянськi поети М. М. АсСФСФв та Б. Л. Пастернак.
Футуризм проголошував революцiю форми, незалежноСЧ вiд змiсту, абсолютну свободу поетичного слова.Футуристи вiдмовлялися вiд лiтературних традицiй. У своСФму манiфестi з епатуючi назвою "Ляпас суспiльному смаку", опублiкованому в збiрнику з тiСФю ж назвою в 1912 р., вони закликали скинути Пушкiна, ДостоСФвського, Толстого з "пароплава Сучасностi". А.Кручених вiдстоював право поета на створення "зарозумiлого", що не маСФ певного значення мови. У його писаннях росiйська мова дiйсно замiнялася безглуздим набором слiв. Проте В. ХлСФбнiков (1885 - 1922), В.В.Каменський (1884 - 1961) зумiли в своСЧй творчi