Срiбне столiття
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
В»яху окремого героСЧчного iндивiдуума з iнстинктивними рухами мас, завжди пiдлеглими узкоегоiстiческiх, матерiальним мотивiв ".
Цi установки i визначили боротьбу символiстiв проти демократичноСЧ лiтератури i мистецтва, що виразилося в систематичнiй наклепi на Горького, в прагненнi довести, що, ставши до лав пролетарських письменникiв, вiн скiнчився як художник,у спробах дискредитувати революцiйно-демократичну критику i естетику, СЧСЧ великих творцiв - БСФлiнського, Добролюбова,Чернишевського. Символiсти всiляко прагнули зробити "своСЧми" Пушкiна, Гоголя, названого В. РЖвановим "переляканим спостерiгачем життя", Лермонтова, який, за словами того ж В. РЖванова, перший затрiпотiв "передчуттям символу символiв - ВiчноСЧ Жiночностi".
З цими установками повязано i рiзке протиставлення символiзму i реалiзму. "У той час як поети-реалiсти, - пише К.Бальмонт, - розглядають свiт наСЧвно, як простi спостерiгачi, пiдкоряючись речовiй його основi, поети-символiсти, пересоздавая речовиннiсть складноСЧ своСФСЧ вразливiстю, панують над свiтом i проникають в його мiстерiСЧ ". Символiсти прагнуть протиставити розум та iнтуСЧцiю. "...Мистецтво СФ осягнення свiту iншими, не розумовим шляхами ", - стверджуСФ В. Брюсов i називаСФ твори символiстiв" мiстичними ключами таСФмниць ",якi допомагають людинi вийти до свободи .
Спадщина символiстiв представлено i поезiСФю, i прозою, i драмою. Однак,найбiльш характерна поезiя.
Для поезiСЧ В. Брюсова цього часу характернi прагнення до наукового осмислення життя, пробудження iнтересу до iсторiСЧ. А. М. Горький високо цiнував енциклопедичну освiченiсть В. Я. Брюсова, називаючи його самим культурним письменником на Русi. Брюсов прийняв i вiтав Жовтневу революцiю i активно брав участь у будiвництвi радянськоСЧ культури.
РЖдейнi протирiччя епохи (так чи iнакше) вплинули на окремих письменникiв-реалiстiв. У творчiй долi Л. М.АндрСФСФва (1871 - 1919) вони позначилися у вiдомому вiдходi вiд реалiстичного методу. Однак реалiзм як напрям в художнiй культурi зберiг своСЧ позицiСЧ. Росiйських письменникiв продовжували цiкавити життя у всiх СЧСЧ проявах, доля простоСЧ людини,важливi проблеми суспiльного життя.
ТрадицiСЧ критичного реалiзму продовжували зберiгатися i розвиватися у творчостi найбiльшого росiйського письменника РЖ. О. Бунiна (1870 - 1953). Найбiльш значнi його твори тiСФСЧ пори - повiстi "Село" (1910) i "Суходiл" (1911).
1912 став початком нового революцiйного пiднесення в суспiльно-полiтичному життi РосiСЧ.
Прийнято розрiзняти "старших" i "молодших" символiстiв. "Старшi" (В. Брюсов. К. Бальмонт, Ф. Сологуб, Д. Мережковський, 3.Гiппiус), прийшли в лiтературу в 90-тi роки, перiод глибокоСЧ кризи поезiСЧ, проповiдували культ краси i вiльного самовираження поета. "Молодшi" символiсти (О. Блок, А. Бiлий, В. РЖванов, С. Соловйов) на перший план висували фiлософськi та теософськi шукання.Читачевi символiсти пропонували барвистий мiф про свiт, створеному за законами вiчноСЧ Краси. Якщо до цього додати вишукану образнiсть, музикальнiсть i легкiсть стилю, стаСФ зрозумiлою стiйка популярнiсть поезiСЧ цього напрямку.Вплив символiзму з його напруженими духовними пошуками, чарiвною артистизмом творчоСЧ манери зазнали не тiльки змiнили символiстiв акмеСЧстiв i футуристи, але й письменник-реалiст А.П. Чехов.
В основi платформи "молодших" символiстiв лежить iдеалiстична фiлософiя В.Соловйова з його iдеСФю Третього Заповiту i пришестя ВiчноСЧ Жiночностi. В. Соловйов стверджував, що найвище завдання мистецтва - "...створення вселенського духовного органiзму ", що художнiй твiр це - зображення предмета i явища" у свiтлi майбутнього свiту ", з чим повязане розумiння ролi поета як теург, священнослужителя. У цьому укладено, за розясненням А.Бiлого, "зСФднання вершин символiзму як мистецтва з мiстикою".
Символiсти прагнуть до створення складноСЧ, асоцiативноСЧ метафори, абстрактноСЧ та iррацiональноСЧ.
Остання переджовтневi десятирiччя було вiдзначено пошуками в модернiстському мистецтвi. Вiдбувалася в 1910 р.в середовищi художньоСЧ iнтелiгенцiСЧ полемiка навколо символiзму виявила його кризу. Як висловився в однiй зi своСЧх статей Н. С. Гумiльов, "символiзм закiнчив своСФ коло розвитку i тепер падаСФ". До 1910 р. "символiзм закiнчив своСФ коло розвитку" (М. Гумiльов), на змiну йому прийшов акмеСЧзм.
1.2 АкмеСЧзм
АкмеСЧзм ~ (вiд грец. "Акме" - це найвищий ступiнь чого-небудь, квiтуча пора). Основоположниками акмеСЧзму вважаються М. С. Гумiльов (1886 - 1921) та С. М. Городецький (1884 - 1967). У нову поетичну групу увiйшли О. А. Ахматова, О. Е. Мандельштам, М. А. Зенкевич, М. А. Кузмiн та iн
АкмеСЧсти на вiдмiну вiд символiстськоСЧ туманностi проголосили культ реального земного буття, "мужньо твердий i ясний погляд на життя". Але разом з тим вони намагалися затвердити насамперед естетико-гедонистическую функцiю мистецтва, ухиляючись вiд соцiальних проблем у своСЧй поезiСЧ.В естетицi акмеСЧзму чiтко висловлювалися декадентськi тенденцiСЧ, а теоретичною основою його залишався фiлософський iдеалiзм. Однак серед акмеСЧстiв були поети, якi у своСЧй творчостi змогли вийти з рамок цiСФСЧ "платформи" i знайти новi iдейно-художнi якостi (А. А. Ахматова, С. М.Городецький, М. А. Зенкевич).
АкмеСЧсти вважали себе спадкоСФмцями "гiдного батька" - символiзму, який, за висловом М. Гумiльова, "... закiнчив своСФ коло розвитку i тепер падаСФ".Стверджуючи звiрине, первiсне начало (вони ще називали себе а