Розвиток найдавніших уявлень і вірувань населення України від епохи палеоліту до введення християнства
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
рлих предків, живих нащадків і майбутні покоління. Отже, Роду і рожаницям (богиням людської долі) приносили жертви у вигляді хліба, сиру, меду, каші. Перед вживанням куті на Різдво батько кидав першу ложку вгору на покуть. Цей архаїчний звичай і досі побутує в Україні. Означає він, найвірогідніше, принесення жертви Роду і рожаниці, яке в давнину здійснював волхв або жрець. По суті, під час названого обряду батько родини виконував функції служителя культу. Спілкування без посередників з богами свідчило про досить сильні демократичні традиції в духовно-релігійному житті українського народу. Ще в XII ст. була поширена позацерковна трапеза на могилі померлого, під час якої словяни клали треби Роду і рожаницям. Ця трапеза з її атрибутами єднала предків з новими членами роду, з сучасним і майбутнім даної племінно-етнічної групи. Отже, ймовірно, рожаниці виявляються причетними не лише до культу предків, а й до спільності родичів. Культ рожаниць більш архаїчний порівняно з культом Рода. Звичайно, рожаниці були і заступниками жінок-породіль, і духами плідності промислового звіра та худоби. Вони мали таємний звязок із зірками. Душу людини наші пращури уявляли як іскру небесного вогню зірку, яку бог запалював при народженні дитини і гасив, коли людина помирала. “Зірки це ангели, що сидять на сходинках неба із запаленими свічками в руках. Зірки це душі померлих людей, котрі прожили праведне життя на землі. Зірки грішні душі, котрі Бог поставив на небі “спокутувати гріхи свої”, душі менш грішні світять ясніше, більш грішні набагато блідіше. Зірки душі людей, скільки на небі зірок, стільки на землі людей. Зірки то палаючі свічки. Як тільки хто народжується Бог в той же час запалює свічку і ставить її на хмарах. Коли людина живе на землі не ганебно, то і йому зірка горить ясним, чистим світлом, і навпаки: якщо людина живе безладно, тої його зірка горить слабким, блідим світлом... Зірки то діти сонця, нерозривно звязані з людиною. З народженням дитини зявляється й нова зірка, котра все життя має вплив на його долю. Кажуть: котра ясна зірка, то та душа правдива, а котра зірка темна, то та душа грішна. Зірка, що горить ясно, означає довге життя для тієї людини”. Як бачимо, з небом в давніх українців були повязані уявлення про життєвий шлях людини. Волхви складали книжки, за якими можна було дізнатися про свою долю. Ці книжки згодом були заборонені християнською церквою.
Деякі дослідники вважають, що з часом Род перетворився на хатнього Домовика, який, за повірям, живе біля домашнього вогнища і є його охоронцем.
У фольклорі збереглася память про найдавніших богів наших пращурів, які, як вважає ряд дослідників, складали астральний культ на українських землях першого тисячоліття н.е. За О. Знойком, увесь київський пантеон за літописними і літературними джерелами та фольклором можна подати у такому вигляді: 1) Дажбог, Хорc, Перун, Стрибог, Сімаргл, Мокоша (“Повість минулих літ”); 2) Волос, Лада, Купала, Коляда (Густинський літопис і “Сінопсис” Пзеля); 3) Сварог і Сварожич (Іпатіївський літопис); 4) Берегиня, Плуг, 5) Див, Яр, Тур (“Слово о полку Ігоревім”); 6) Дана, Леля, Полель, Ярило, Місяць, Зоря та ін. (давньоруська література і фольклор). На основі аналізу архаїчної української обрядово-пісенної творчості (зокрема, колядок і щедрівок) І.Нечуй-Левицький виділяє світлих богів: бог Госпдар, богиня Сонце, богиня Зоря, богиня Хмара, Громовик-пастух, хлібороб, воїн, ловчий, Вітер, богиня Весна, описує темні зимові сили та різдво Сонця й інших світлих богів. Багатьом цим образам відповідають літературні та літописні назви давніх словянських богів.
Населення України першого тисячоліття н.е. першоджерелами Всесвіту вважало космічні вогонь і воду. Культ космічного вогню виявлявся в обожнюванні тріади світил: Сонця, Місяця і Зорі. Усі інші боги були сузірями або небесними тілами. Наші предки головними богами вважали Дива (яскраве небесне склепіння), Сварога (Зодіакуса) та його заступника Перуна (бога ночі). Всі інші божества вважалися помічниками цих богів.
У пантеоні астрального культу були: Лада життєвий початок природи, втілення двох першоджерел Всесвіту вогню і води в єдиній особі, мати Сонця; Дана (Леля) втілення води; Полель втілення світла; Перун батько Сонця, Місяця і Зорі (на небі сузіря Стрільця, Баба (Плеяди); Волос, або Тур (сузіря тельця Волосожар), що опікувався торгово-ремісничими верствами; Берегиня Прадерево світу (водночас і земля, і зоряна Галактика Чумацький шлях); Астральна тріада: Місяць головне божество (Дідух, Коляда, Василь), Сонце (Сварожич, Ярило, Дажбог), Зоря (Венера) та інші. На думку О. Знойка, сузіря та небесні тіла не вважалися богами, а тільки символізували богів Всесвіту; Язичницькі боги, яких донедавна вважали виявом примітивної міфології, ймовірно, були символами складного світобачення наших предків.
Система астрального культу складалася з цілорічного циклу свят, причому головним святам передували вступні, що розяснювали ідеї культу.
Християнська церква спочатку забороняла народні свята Різдва Всесвіту, народження Місяця Щедрий Вечір, Купальські свята тощо, але потім пристосувалась до них, давши їм своє тлумачення.
Наші предки визначальною вважали боротьбу протилежностей, що символізують глибинне підґрунтя існування та розвитку Всесвіту і Людини. У природі фізичній це боротьба життя і смерті, протилежність пір року. Подібно у світі моральному існування добра потенційно передбачає існування зла. Діалектична напруженість і