Розвиток найдавніших уявлень і вірувань населення України від епохи палеоліту до введення християнства
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?ились на міфології поведінки послідовників язичництва на Русі початку Х ст., які мали фізично усунути князя Олега, котрий у заключний період князювання сприяв пожвавленню ідеологічних контактів з Візантією. Останні могли розумітися як прояв відходу князя від звязку з рідною (Руською) землею як основи етнічної самосвідомості українського народу.
Важливою підставою доведення багатобічного звязку Волоса із землею служить обряд клятви з дерном на голові, повязаний із зображенням держателя землі Волоса на Збруцькому ідолі. Волос виступав як син Землі і, очевидно, Неба (у трактуванні Ю.Писаренка Рода, але ми знаємо, що Небо могли символізувати і Див, Сварог, Дажбог та ін.), прообразом, загальним тотемічним предком людства у його генетичному звязку з територією проживання. Одним з проявів цього звязку, збереженим багатьма культово-обрядовими дійствами, є ідея, що тварини та збіжжя реінкарнації людей. Не випадково у міфологічній свідомості наших предків багато уваги приділялося природним явищам і стихіям, окремим етапам життя і смерті людини, структурі навколишнього світу, яка, за синергетичними законами, має здатність до самоорганізації та самовпорядкування.
Показово, що книга життя та релігії словян отримала назву Велесова книга. Саме там ми знаходимо звернення словян: І молимо ми Влеса, батька нашого, щоб послав він нам багато сил небесних і щоб Сонце повернулося до нас, і щоб оберталось колесо руху сонця, яке сяє над нашими домами, і порівняно з яким блідими виглядають вогні наших помешкань. На основі аналізу знайдених табличок Велесової книги можна зробити висновок, що стародавні словяни сприймали світ як співіснування трьох елементів, трьох світів. Перший то світ, в якому ми живемо, світ явний. Цей світ називався словом Явъ. Поки людина живе, вона перебуває у Яві, коли ж вмирає, її душа переходить до іншого світу, що називається Навъ... І найважливіше, мабуть, полягає в тому, що словяни визнавали існування третього світу Володіння Справедливості та Правди, зване Праві. Володарем саме цього третього світу був бог Свентовид бог Правди, яку русичі ставили понад усе. Рядки 916 з таблички №11 промовляють: Ми славимо бога Свентовида, оскільки він бог Праві і Яві, і це йому ми співаємо гімни, бо він є світло, завдяки-якому ми можемо бачити світ, що нас оточує, і жити у Яві. Це він захищає нас від Наві і це у славу його ми танцюємо і співаємо, і молимося на сонце і зірки. І ось наше серце стискається (переповнене каяттям), і ми наважуємося визнати наші погані вчинки і націлюємо себе на добрі вчинки.
Отже, домінування морально-етичного навантаження давньословянських богів видається безсумнівним, а уявлення про три світи нагадують аналогічні висновки Г.Сковороди та інших представників української суспільної думки. Це є свідченням того, що традиція духовного розвитку не припинялась. Можна повністю погодитись з висновком Б.Ребіндера, який зазначав: Якщо охарактеризувати кількома словами релігію словян, то можна без ризику бути неточним, сказати, що словяни поклонялися життю. Додамо життю в усіх його проявах за умови, що воно відповідає Справедливості та Правді. Не випадково, сюжети, повязані з боротьбою Правди і Кривди, Добра і Зла, Світла і Темряви досить поширені в словянській міфопоетичній творчості і фольклорі.
Серед жіночих божеств Київської Русі виділяється Мокоша, яка єдина потрапила в пантеон князя Володимира. Походження Мокоші дуже давнє. Прообраз богині знаходимо у стародавньому культі Великої Богині-Матері, статуетки якої зявилися ще в палеолітичний час. Відома ця богиня і в трипільській культурі, але Мокоша походить від давнього культу води Богині Дани. Можливо, жінки і символи дощу на трипільському посуді зображеннями цієї богині. Зображення Мокоші дійшли до нас на рушниках: богиня стоїть під відкритим куполом святилища з піднятими вгору руками (поза Оранти). Жінка з піднятими руками зображається в християнських храмах. Нагадують Мокошу і Оранту статуетки скіфських богинь.
Образ Мокоші був поширений серед багатьох словянських народів і повязувався передусім з культами води, плодючості худоби і родючості землі. Виступаючи богинею плідності, вона опікувалася також вагітними жінками, допомагала у пологах тощо. У першому тисячолітті н.е., коли в суспільстві дедалі більшої ваги набували соціальні чинники, виразно простежується тенденція до перетворення Мокоші на богиню-берегиню окремої сімї, будинку, сімейного вогнища і достатку. Не випадково образ Мокоші часто повязується з вівчарством і прядінням. Можна зробити висновок, що Мокоша перейняла дуже багато рис від різного роду божеств і духів епохи неоліту, коли прядіння і ткацтво мали яскраво виражений сакральний характер. За народними переказами, що дійшли до наших днів, первісне імя Мокоші Мати Коша. В цьому відгомін культу жінки-матері часів матріархату, коли порядкувала серед роду, в громаді, общині мудра, досвідчена жінка, яку всі називали Матірю. Вона лікувала, приймала пологи, визначала обовязки кожному, навчала рукоділлю, куховарінню тощо. Мокоша, в уявленнях праукраїнців, пряла нитку людської долі, визначала майбутнє сімї тощо. У християнстві Мокошу замінила Параскева-Пятниця.
Одна з найдавніших язичницьких богинь Лада, богиня гармонії в природі, любові в шлюбі, мати-годувальниця Світу. Немовля на її голові було уособленням світла, а яблуко в руці містило ту ж ідею