Розвиток найдавніших уявлень і вірувань населення України від епохи палеоліту до введення християнства
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
ошенні, але багато чого перейняли від тубільного населення з господарської, культурної та ритуальної сфер життя. Асимілюючи посттрипільське населення та, відповідно, вбираючи елементи його світогляду, мовні предки прасловян формували й власну релігійно-міфологічну картину світу. Тло її мала складати класична індоєвропейська тричленна модель космосу, суспільства і сакральної сфери.
Підсумовуючи викладене, варто підкреслити, що світогляд населення України епохи бронзи ґрунтувався на обожненні природного циклу. Масові могильники і кургани дають підстави припускати, що в цей час все більшого поширення набували уявлення, повязані зі зміцненням сімейної власності, зростанням ролі чоловіка в ранньокласовому суспільстві.
Для світогляду наших предків бронзового часу властиве обожнення душі, що керує тілом, тому зміцнювався культ предків, вшанування яких означало збереження культурної традиції і відтворення часу міфічних першообразів. Доля душ померлих уявлялась по-різному: одні деякий час після суду богів живуть на небі, іншим боги дарують вічне блаженство, ще інші після спокутування гріхів перевтілюються на землі, нарешті, останні не можуть отримати прощення і назавжди залишаються в світі хаосу і темряви.
Спочатку кургани споруджували лише для знаті, що було гарантією її вічного блаженства. У другій половині другого тисячоліття до н. е. поширилося уявлення, що безсмертя і блаженство можна отримати за допомогою багатих жертвоприношень богам. Курган виступав символом Всесвіту. Люди бачили прототипи і морально-етичні зразки поведінки в персоніфікованих небесних силах, тому на археологічних знахідках зберігалася астрально-солярна символіка. Хоча центр ваги дедалі більше переміщався від узгодження своїх дій з природою до соціально-субєктивних чинників.
Розділ ІV Зміни у світобаченні праукраїнців за Великої Скіфії
З першої третини першого тисячоліття до н.е. на території України та Передкавказзя розпочалася нова суспільно-історична доба. Найістотнішою її ознакою, є тривале, поступове утвердження ранньодержавних політичних інститутів, повязаних з формуванням ранньокласових суспільних відносин. Нова соціально-економічна система набула завершених рис в межах сучасної України у VIV ст. до н. е. Як цілісність вона стала можливою завдяки обєднанню місцевих етносів в межах ієрархічно побудованої військово-політичної структури, відомої як Скіфське царство, або Велика Скіфія. Істотну роль у цьому процесі відігравали звязки з південними цивілізаціями, насамперед, з античними греками. У цей час прасловянство, принаймні його південно-східні групи Середнього Подніпровя та Поділля, входить як одна зі складових частин до очоленого скіфською верхівкою ранньокласового соціального організму та перебуває в безпосередніх звязках з античними центрами Північного Надчорноморя.
На початку VI ст. до н. е. в межах лісостепової України склалася певна система ранньополітичних прасловянських обєднань “князівств” з відповідними головними укріпленими поселеннями “столицями”. Характерна риса цього часу неухильне зростання кількості та густоти населення, органічно повязана з підвищенням інтенсивності енергообміну суспільства з навколишнім середовищем та розширенням інформаційних контактів у межах міжобщинної структури, що самоорганізується. Можна виділити основні напрями такої самоорганізації: 1) необхідність організації спільної оборони або боротьби з сусідами за розширення своєї території; 2) потреба в регуляції відносин між общинами й родами, що складають відповідну структуру; 3) координація, кооперація і спеціалізація трудової діяльності з метою максимально ефективного використання ресурсів довкілля та їх доцільного перерозподілу на міжобщинному рівні; 4) організація і проведення ритуальних свят та інших урочистостей, що посилює інтенсивність обігу інформації та сприяє етнічній консолідації.
Простежуються системні зміни в суспільно-політичному плані: створення владно-управлінських структур принципово нового, вищого рівня, з яких і виросте потім державна організація. Відбувається перехід від статево-вікового поділу до системи спадкоємних соціальних рангів тенденцією переростання у становий поділ. Відбуваються зміни і в економічній сфері. Формування племінних структур стало принциповим кроком на шляху відчуження від колективу його власності на землю та її ресурси. Вищим носієм влади-власності стають вождь (“князь”) та його клан, які здійснюють свої повноваження через підпорядковані аристократичні клани, що контролюють і використовують ресурси на місцевому рівні. Влада-власність фактично перестає бути колективною, стаючи корпоративною, що набуває нових виразних ознак з переходом до ранньодержавних форм суспільної самоорганізації. Мають місце принципові зрушення у виробничій сфері: подальше поглиблення розподілу праці відповідно до природних та інших умов мешкання окремих общин, котрі входять до складу племені; посилення територіально-виробничої спеціалізації, що охоплює як харчову сферу, так і галузі нехарчового виробництва; зародження та розширення ремісничої діяльності, зокрема, перехід до спеціалізованого гончарства та металургії.
Особливо варто відзначити зміни в культурно-інформаційній сфері. У кожній галузі обсяг знань принципово збільшується. Знання стають спеціальними, а відтак ними не може володіти будь-яка особа, що досягла певного віку, як то ?/p>