Розвиток найдавніших уявлень і вірувань населення України від епохи палеоліту до введення християнства
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
Наявність його символів, зокрема статуй, на таких космічних символах, як кургани (що часто використовувалися й як святилища) відповідає і загальнокосмічній функції пуруші. Різні його прояви збереглися навіть у скульптурах раннього залізного віку (в тому числі у скіфських) та середньовіччя. Значну частину рис пуруші містить і культ словян-язичників.
Яскравою сторінкою духовної культури кінця бронзового початку залізного віків є зольники своєрідні жертовники, на яких виконувалися основні, очевидно, новорічні обряди, повязані з найважливішими богами. їхні аналогії добре відомі в античній культурі. Поширення зольників пояснюється зростанням значення культу вогню, зокрема небесного, та землеробства. Отже, подібні моменти в найдавнішій культурі Індії, Єгипту і України прослідковуються досить чітко.
П.Третьяков вважав, що трипільські племена Придністровя і Середнього Придніпровя у своєму розвитку набагато випереджали інші народи. Він робить висновок: “у третьому тисячолітті до н.е. в області нижньодунайських і трипільських племен лежали головні центри стародавньої землеробсько-скотарської культури Східної і Середньої Європи, які мали значний вплив на життя і культуру інших племен”.
Аналізуючи розвиток південно-степових регіонів України, вчений відзначає, що на початку другого тисячоліття до н. е. тут широко розповсюдилось скотарське господарство. Відносно мало заселені досі степові простори були зайняті племенами з пастушим способом життя. З цього часу скотарські племена надовго стали господарями степової зони. В їх культурі відобразились тісні звязки з населенням степів Сибіру і Кавказу із центрами стародавнього скотарства Середньої і Передньої Азії.
М.Біляшевський вбачав в духовному житті енеолітичного населення України риси культури, яка проникла через Егейське і Мармурове моря з Фінікії або Єгипту.
На думку О.Знойка, значний вплив на етногенез і культурний розвиток словян мали народи, споріднені з племенами, що походили з долини Дворіччя (району міста Ура), і з племенами шумерів. Серед них переважали поклонники Місяця, яких витісняли сонцепоклонники барбарtй (Бар-Бар бог Сонця). Рятуючись від знищення, племена пастухів відкочувалися (у третьому тисячолітті до н. е.) з району міста Ура на північ до гір Харрен, а потім у Малу Азію і в долину Дніпра-Дністра-Дунаю і Північне Причорноморя. Головним ідолом астрального культу в Малій Азії і на території України з другого тисячоліття до н. е. був Місяць. Звичайно, вплив цього культу на вірування населення України був. Досить згадати розповсюдження семантики місяця ще в знакових системах Трипілля, а потім поширення зображення Місяця в археологічних знахідках епохи бронзи, в побутових речах і прикрасах скіфів тощо. Пізніше сонце, місяць і зорі етили головними персонажами української міфології і обрядової пісні. Висновки про звязок з культурним світом Стародавнього Сходу підтверджуються сучасними археологічними дослідженнями.
Безперечно, контакти з країнами Півдня були, і була культурна взаємодія. Але питання про інтенсивність і масштаби такої взаємодії залишається не до кінця зясованим.
Дедалі більший вплив на духовне життя суспільства епохи бронзи справляють соціальні відносини. Цікаво, що тогочасними символами влади дослідники вважають лук, стріли, булаву, сокиру і стрекало (деревяний держак з бронзовим жальцем, яким поганяли худобу). І. Шарафутдінова вважає, що орнаментована сокира-молоток, стрекало і подібні їм речі могли бути символами особливого положення і влади воєначальників, вождів, жерців. Вона ототожнює їх з булавою та іншими сакральними предметами.
Камяні булави знайдені в соціальне значущих комплексах з модельованими черепами. В одному з них виявлено набір з семи наконечників стріл і стрекало. Можливо, число сім має певний магічний зміст. М. Новикова, аналізуючи архаїчні тексти української магії, зазначає, що “символізацію числа “сім” біофізики виводять з властивостей людської памяті: сім знаків максимальний обєм “миттєвого” усного запамятовування та Відтворення... У багатьох замовляннях “сім” (й інші числа зі значенням “багато”) як атрибут підкріплюється іншим атрибутом кревністю (“брати”, “сестри”). Кревність у замовляннях розуміється як включення в якусь єдину групу. Певно, сім стріл символізувало включення покійного до соціальне значущої групи, до представників влади чи до їх родичів. Логічно припустити, що число “сім” в даному випадку водночас було ознакою памяті живих про померлого.
На території навколо сучасного Токмаку було розселене одне з найсильніших племен Інгульської катакомбної культури з власним святилищем, яке розкопала Запорізька експедиція в кургані біля с. Виноградне, іншим подібним святилищем могла бути Камяна Могила. Бронзовим віком датуються її найпізніші зображення лінійно-геометричного типу. Серед головних сюжетів коні, людські ступні, стилізовані гарби із запряженими биками. Саме такі сюжети, як побачимо далі, символізували проводи покійного в потойбічний світ. Ще більшого поширення набула астральна, зокрема, зодіакальна символіка.
Обряд моделювання черепів у племен Інгульської катакомбної культури відображає складну соціальну структуру тогочасного суспільства, а також розвиток уявлень населення про життя і смерть, віру в потойбічне життя і можливість відродження. Важливо відзначити, що в Подніпровї цей обряд зустрічається дуже рідко. Не знайшов ?/p>