Радянський режим на захiдноукраСЧнських землях
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?ь УПА та ОУН на УкраСЧнi перестали iснувати як органiзацiСЧ саме пiсля смертi Шухевича.
Хочемо звернути увагу на ще один бiк проблеми. Радянсько-комунiстична пропаганда наполегливо звинувачувала i звинувачуСФ донинi повстанцiв ОУН-УПА у масових звiрствах, кривавих убивствах, знущаннях над цивiльним населенням. Напевне такi випадки траплялися. Однак, по-перше, загони тАЬчекiстiвтАЭ, партiйно-радянських працiвникiв також чинили всiлякi злочини: робили масовi обшуки у населених пунктах, мордували, вбивали невинних людей, вiшали й розстрiлювали СЧх, знущалися, масово грабували церкви й монастирi, бiблiотеки, музеСЧ, архiви, майно мiiевого населення. Про це зiбрано i нинi опублiковано багатотомнi матерiали. До того ж, усi мiста i села краю були охопленi щiльною агентурно-iнформацiйною мережею держбезпеки. Головною органiзуючою силою сталiнсько-бiльшовицького режиму в боротьбi проти УПА був спочатку Народний комiсарiат внутрiшнiх справ (НКВС). Його дiяльнiсть була суворо засекречена. З 3 березня 1946 р. його реорганiзували У Мiнiстерство внутрiшнiх справ (МВС) i Мiнiстерство державноСЧ безпеки (МДБ) Ось це останнСФ i було таСФмною постановою РМ СРСР вiд 28 сiчня 1947 р. зобовязане очолити боротьбу проти повстанцiв, залучаючи для цього всi необхiднi ресурси. Звернемо увагу на цiкавий факт, що ще з 1944 р. у захiдних областях почали створюватися пiд виглядом загонiв i лоСЧвок УПА спец групи НКВС. РЗхнiм основним завданням стало фiзичне знищення керiвництва УПА й активних патрiотiв, а також дискредитацiя в очах населення i свiтовоСЧ громадськостi украСЧнського нацiонально-визвольного руху. Однак до складу спец груп, окрiм працiвникiв НКВС i радянських партизанiв, вирiшено ввести при можливостi ще й тих колишнiх повстанцiв, якi або прийшли з покаянням, або СЧх захопили в полон i шантажували. Отже, цi спец групи зовнi нiчим не вiдрiзнялися вiд справжнiх повстанцiв нi одягом, нi мовою, нi знанням мiiевих умов, звичаСЧв, нi методами конспiрацiСЧ. Все це позбавляло мешканцiв краю можливостi розпiзнати тАЬперевертнiвтАЭ, тому всi СЧх злодiяння справдi приписувалися ОУН-УПА. У боротьбi з УПА й украСЧнським визвольним рухом загалом, тоталiтарний режим та його репресивно-каральнi органи застосовували, крiм прямого терору, також масовi депортацiСЧ. Вже у квiтнi-травнi почалися виселення людей з десяткiв районiв, мiст i сiл ВолинськоСЧ, РiвненськоСЧ, ДрогобицькоСЧ, ТернопiльськоСЧ, СтанiславськоСЧ та ЛьвiвськоСЧ областей. ДепортацiСЧ продовжувались i в наступнi роки. Заздалегiдь було створено шiсть збiрних пунктiв для вiдправлення сiмей тАЬнацiоналiстiвтАЭ на спец поселення (у Львовi, Чортковi, Дрогобичi, Рiвному, КоломиСЧ, Ковелi). Водночас iз тАЬнацiоналiстамитАЭ почали депортувати тАЬукраСЧнських куркулiв, капiталiстiвтАЭ та iн.. Отже, на 1 сiчня 1953 р. у спец поселеннях опинилося близько 175 тис. депортованих iз захiдноукраСЧнських областей осiб. Ще кiльканадцять тисяч загинуло пiд час СЧх транспортування.[1;c.71-76].
Масовi депортацiСЧ украСЧнського населення i терор радянських спецслужб можна вважати головними причинами припинення до 1953 р. масштабноСЧ дiяльностi ОУН-УПА i вiдступу СЧСЧ вiйськових пiдроздiлiв на Захiд, хоча окремi лоСЧвки УПА, на думку В. Сергiйчика, дiяли до жовтня 1955 р. У травнi 1954 р. був захоплений останнiй командир УПА Василь Кук, що засвiдчило вiдсутнiсть в ОУН-УПА спрямовуючоСЧ, органiзуючоСЧ сили [8]. Лише в 19471948 рр., пiсля того як радянський режим подолав опiр основних сил УПА, вiн мiг на повну силу розпочати колективiзацiю. Взагалi вона повторювала модель РадянськоСЧ УкраСЧни двадцятирiчноСЧ давностi. Спочатку процвiтаючих селян (куркулiв) обклали такими тяжкими податками, що вони не змогли утримувати своСЧ господарства. Найбунтiвливiших депортували до Сибiру. Тодi радянськi агiтатори на зборах i в тривалих особистих розмовах змушували селян вступати де колгоспiв. Полiтичний контроль у колгоспах, що на Захiднiй УкраСЧнi був особливо жорстким, здiйснювали партiйнi осередки, органiзованi на машинно-тракторних станцiях (МТС). На щастя для захiдних украСЧнцiв, колективiзацiя не йшла плiч-о-плiч iз голодом. РЖншою рисою, яка вiдрiзняла колективiзацiю на Захiднiй УкраСЧнi вiд СхiдноСЧ, було те, що СЧСЧ супроводжувала збройна боротьба ослабленоСЧ, але вiд того не менш смертоносноСЧ УПА. ЦитуСФмо одне радянське джерело: Найзапеклiшi вороги трудового селянства куркулi та буржуазнi нацiоналiсти чинили впертий опiр колгоспному руховi на захiдних територiях, спалюючи господарськi будiвлi в колгоспах, вбиваючи активiстiв i поширюючи серед селян чутки, щоб вселити сумнiви щодо колгоспiв. Але опiр виявився марним, позаяк до 1955 р. майже всi 1,5 млн. селянських господарств ЗахiдноСЧ УкраСЧни вступили до колгоспiв, яких налiчувалося 7 тис. Таким чином, на щойно анексованих украСЧнських територiях непорушне постала одна з основних пiдвалин радянськоСЧ соцiально-економiчноСЧ системи.
Як i належало сподiватися, колективiзацiя розгорталася одночасно з iндустрiалiзацiСФю. За австрiйського та польського панування Галичина була убогим, економiчно визискуваним аграрним регiоном, який слугував звалищем для готових продуктiв i майже не виробляв СЧх у себе. Розумiючи, що, покращивши цю ситуацiю, можна здобути полiтичнi дивiденди, радянський режим зробив великi капiталовкладення у промисловий розвиток регiону. Розширилися старi виробництва, такi як видобуток нафти, створювався ряд нових галузей промисловостi, включаючи виробництво автомобiлiв, автобусiв, радiоапаратури та iн. Завдяки тому, що захiдноукраСЧнськi пiдприСФмства