Радянський режим на захiдноукраСЧнських землях
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?краСЧнське населення з ентузiазмом i надiСФю зустрiчало Червону Армiю. Цьому сприяла радянська офiцiйна пропаганда, яка пояснювала перехiд польсько-радянського кордону прагненням запобiгти окупацiСЧ краю нацистами та захистити вiд полякiв, що, вiдступаючи пiд натиском нiмецьких та радянських вiйськ, часто зганяли свою злiсть на цивiльному украСЧнському населенню, не спиняючись перед убивством мирних жителiв. В умовах, коли населення нiчого не знало про таСФмнi угоди мiж СРСР та Нiмеччиною, радянська пропаганда мала певний психологiчний ефект. До того ж захiднi украСЧнцi споконвiчно прагнули до СФднання зi своСЧми схiдноукраСЧнськими братами, а ненависть до польського окупацiйного режиму охоплювала переважну бiльшiсть украСЧнцiв.[9;c.575]. Колишнi члени КПП i КПЗУ, якi вийшли з пiдпiлля, активно включилися у створення революцiйних органiв народноСЧ влади ревкомiв, тимчасових мiських управлiнь i селянських комiтетiв. Революцiйнi дiСЧ робiтничого класу й трудящого селянства активно пiдтримувала передова захiдноукраСЧнська iнтелiгенцiя. Зокрема, активну участь у соцiалiстичних перетвореннях взяли письменники С. Й. Тудор, О. Я. Гаврилюк та iн. Однак немало було й нацiоналiстичне, по-антирадянському настроСФних людей i тих, хто просто розгубився чи реально передбачав рiзнi репресивнi заходи. Однi з них (близько 20 тис.) втекли на територiю окупованоСЧ фашистами Польщi , другi сподiвалися на iншi часи, а деякi й шкодили першим органiзацiйним i полiтичним заходам народноСЧ влади. Бiльшiсть населення пiдтримувала революцiйнi дiСЧ по охоронi громадського порядку, лiквiдацiСЧ безробiття, введення на пiдприСФмствах 8-годинного робочого дня. Схвально були зустрiнутi скасування помiщицького i церковно-монастирського землеволодiння, подання допомоги безземельним i малоземельним селянам, заходи по охоронi здоровя, розвитку культури й освiти.
28 вересня 1939 року воСФнно-полiтичний союз двох держав був скрiплений новим тАЬДоговором про дружбу i кордонтАЭ, який пiдтверджував включення захiдних територiй до складу СРСР[2;c.508]. Для узаконення радянського режиму в Захiднiй УкраСЧнi пiд ретельним контролем нових властей були проведенi вибори до Народних Зборiв. Вибори проводилися за безальтернативним списком кандидатiв i, по сутi, були фiкцiСФю. Наприкiнцi жовтня 1939 року Народнi Збори прийняли Декларацiю про воззСФднання ЗахiдноСЧ УкраСЧни з Радянською УкраСЧною у складi СРСР. У листопадi вiдбулися сесiСЧ ВерховноСЧ Ради СРСР i УкраСЧнськоСЧ РСР, що ухвалили закони про включення ЗахiдноСЧ УкраСЧни до складу СРСР i воззСФднання СЧСЧ з УкраСЧнською РСР.[9;c.575]. Вiдтепер на територiю ЗахiдноСЧ УкраСЧни поширювалося чинне законодавство СРСР i УРСР. Вiдповiдно до радянсько-нiмецьких договорiв Бессарабiя та Пiвнiчна Буковина належали до сфери iнтересiв Радянського Союзу. УкраСЧнцi, що становили значний вiдсоток населення цих регiонiв, довгi роки, перебуваючи пiд владою рiзних iноземних держав, жили в надзвичайно складних умовах i постiйно потерпали вiд утискiв мiiевоСЧ влади. За даними iсторикiв, рятуючись вiд важких соцiально-економiчних i полiтичних умов, понад пiвмiльйона жителiв БессарабiСЧ молдован, украСЧнцiв, росiян, СФвреСЧв та iн.. емiгрували до Америки або перейшли на радянську територiю.[9;c.576-577] 26 червня 1940 року радянський уряд надiслав РумунiСЧ ноту, вимагаючи повернути Бессарабiю i Пiвнiчну Буковину, населення яких звязане з УкраСЧною як спiльнiстю iсторичноСЧ долi, так i спiльнiстю мови й нацiонального складу. У звязку з затягуванням вiдповiдi РумунiСФю, радянський уряд 28 червня в ультимативнiй формi поставив вимогу звiльнити Бессарабiю i Пiвнiчну Буковину. 30 червня вся територiя БессарабiСЧ i ПiвнiчноСЧ Буковини була зайнята радянськими вiйськами.[2;c.508] 2 серпня 1940 року Верховна Рада СРСР прийняла рiшення про включення ПiвнiчноСЧ Буковини та ПiвнiчноСЧ i ПiвденноСЧ БессарабiСЧ до складу УРСР. У цей день утворено Молдавську РСР, до якоСЧ ввiйшли Молдавська Автономна РСР i 6 повiтiв БессарабiСЧ.[9;c.577] Таким чином у перший перiод ДругоСЧ свiтовоСЧ вiйни до СРСР були приСФднанi всi захiдноукраСЧнськi землi крiм Закарпаття, яке знаходилося пiд контролем Угорщини. Визволення й воззСФднання захiдноукраСЧнських земель з Радянською УкраСЧною викликало широкий резонанс за рубежем. Певнi кола капiталiстичних держав представляли дiСЧ СРСР як агресiю й iнтервенцiю, що вiдбулася на основi зговору Сталiна з Гiтлером. Прогресивна громадськiсть свiту й реалiстично мислячi буржуазнi дiячi вiдзначали задоволення, з яким населення поневолених земель зустрiчало своСФ визволення.
Радянський режим на захiдноукраСЧнських землях напередоднi ВiтчизняноСЧ вiйни
ПриСФднання захiдноукраСЧнських земель до СРСР розпочало процес СЧх радянiзацiСЧ, тобто перекроювання всiх сторiн життя вiдповiдно до вироблених за роки радянськоСЧ влади зразкiв. Для здiйснення своСЧх цiлей радянський режим мав велику перевагу вiйськовоСЧ й полiтичноСЧ сили. РЖ все ж перед ним поставало складне завдання, оскiльки на Захiднiй УкраСЧнi вiн мав справу з вороже настроСФним до себе суспiльством: греко-католицька церква, ця головна захiдноукраСЧнська установа, цiлком очевидно не узгоджувалася з новим режимом; селяни, що серед захiдних украСЧнцiв становили величезну бiльшiсть, жахалися перспективою колективiзацiСЧ; молодь, багато представникiв якоСЧ сповiдували нацiоналiзм, убачала в СРСР свого найлютiшого ворога.
На територiСЧ ЗахiдноСЧ УкраСЧни було створено Волинську, Дрогобицьку, Львiвську, Рiвненську, Станiславську i Терно