Радянський режим на захiдноукраСЧнських землях
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
е Шептицького, що користувався величезною популярнiстю. Коли митрополита не стало, в пресi почали зявлятися статтi, що звинувачували церкву в колаборацiонiзмi з нацистами й пiдтримцi украСЧнського пiдпiлля. Особливо ядучi памфлети писав захiдноукраСЧнський комунiст Ярослав Галан. За кампанiСФю наклепiв пiшли арешти й заслання до Сибiру за явно сфабрикованими звинуваченнями усiСФСЧ греко-католицькоСЧ iСФрархiСЧ, включаючи СЧСЧ нового архiпастиря Йосипа Слiпого.
Лiквiдуючи церковну iСФрархiю, бiльшовики водночас переконали впливового священика Гаврила Костельника органiзувати групу греко-католикiв для агiтацiСЧ за розрив унiСЧ з Римом. Опiр, який викликала дiяльнiсть цiСФСЧ групи, придушив НКВС, розпочавши серед духовенства кампанiю терору. 8 березня 1946 р. група скликала синод (що було абсолютно неканонiчним з огляду на вiдсутнiсть СФпископiв), щоб розглянути питання про звязки з Римом. Його результатом стало наперед вiдоме рiшення: 216 священикiв i 19 представникiв мирян, якi взяли участь у синодi, проголосили про скасування БерестейськоСЧ унiСЧ 1596 р., про розрив iз Римом i воззСФднання греко-католицькоСЧ церкви з Росiйською православною церквою. Дещо пiзнiше аналогiчна процедура, яку супроводжувала начебто випадкова смерть СФпископа Теодора Ромжi, була пророблена в Закарпаттi, й до 1951 р. греко-католицьку церкву в цьому регiонi також було знищено.
Зникнення церковних iСФрархiв, радянська тактика терору, страх за своСЧ сiмСЧ змусили багатьох священикiв перейти у православя. Тих, хто вiдмовлявся, усували з парафiй i, як правило, висилали до Сибiру. Та не слiд думати, що радянському режимовi вдалося припинити iснування греко-католицькоСЧ церкви просто черговим декретом. Багато священикiв i мирян, котрi нiби прийняли православя, продовжували таСФмно дотримуватися греко-католицьких обрядiв i свят. Безперервний потiк радянськоСЧ пропаганди проти греко-католицькоСЧ церкви свiдчив про те, що ще далеко не вмерла вiрнiсть захiдних украСЧнцiв своСЧй давнiй церквi.
Особливо жорстоко вiдбувалась боротьба радянських спецслужб з украСЧнським нацiональним рухом, зокрема з УПА на захiдноукраСЧнських землях, якi тепер вже були невiдСФмною частиною УРСР, тому будемо розглядати СЧх як областi. УПА продовжувало збройну боротьбу з бiльшовицьким режимом i пiсля закiнчення ДругоСЧ свiтовоСЧ вiйни, тобто вiйна для украСЧнського народу по сутi не закiнчувалася. Не маючи змоги справитися з повстанцями за допомогою вiйськ НКВС, мiлiцiСЧ та iнших, радянське керiвництво пiсля закiнчення вiйни додало СЧм на допомогу регулярнi частини з 27-СЧ i 28-СЧ армiй, важку артилерiю, лiтаки, сапернi частини тощо. [6;т.2,c.34]. Пiсля капiтуляцiСЧ Нiмеччини в травнi 1945 р. радянський режим змiг органiзувати систематичнi й широкi заходи, спрямованi на знищення УПА. У 1945 1946 рр. його вiйська (що переважно складалися з вiйськ МВС i НКВС, оскiльки в регулярних частинах ЧервоноСЧ армiСЧ було багато украСЧнцiв, якi не бажали воювати проти УПА) органiзували блокаду й прочiсування величезних територiй Волинi та передгiрСЧв Карпат, де зосереджувалися партизани. Щоб залякати захiдноукраСЧнське населення й позбавити УПА пiдтримки народу, НКВС застосував цiлий ряд жорстоких тактичних заходiв. Вiн виселяв людей iз районiв розташування баз УПА, депортуючи до Сибiру сiмю кожного, хто був повязаний з опором, i навiть цiлi села. За пiдрахунками, мiж 1946 та 1949 рр. було заслано близько 500 тис. захiдних украСЧнцiв. Майже в кожному селi дiяли стукачi.Нерiдко певноСЧ вiрогiдностi цим радянським провокацiям надавало, зi свого боку, безжальне винищення прорадянських елементiв СБ таСФмною полiцiСФю ОУН. Одночасно бiльшовики засипали партизанiв, котрi жили взимку на гранi голоду в пiдземних бункерах, пропагандистськими листiвками про безнадiйнiсть СЧхнього становища, неодноразово пропонуючи СЧм амнiстiю.
Зазнаючи тяжких втрат, УПА спробувало пристосуватися до наростаючого наступу радянських сил, роздiливши великi зСФднання на малi рухливiшi загони. У 19471948 рр., коли стало зрозумiло, що американо-радянська вiйна не вiдбудеться, багато цих загонiв за наказом проводу УПА було розпущено. Деякi з членiв УПА приСФдналися до цивiльного пiдпiлля ОУН, але оскiльки багато членiв ОУН загинули, потрапили до рук ворога, емiгрували або втратили своСФ прикриття в перiод вiдкритоСЧ боротьби, СЧСЧ мережа також бiльше не була такою ефективною й широкою, як ранiше. РЖншим серйозним ударом по УПА стало поширення колективiзацiСЧ, оскiльки колгоспники, що перебували пiд суворим контролем, уже не могли постачати партизанам провiзiю.
На цiй прикiнцевiй стадiСЧ загони УПА та пiдпiлля ОУН, якi встановили слабкi й спорадичнi контакти з британською та американською секретними службами, зосередилися на антирадянськiй пропагандi та саботажi. Вони перешкоджали колективiзацiСЧ, депортацiям, розгортанню радянського адмiнiстративного апарату, вбивали офiцерiв НКВС, партiйних активiстiв i тих, хто пiдозрювався у спiвпрацi з радянською владою. Так, у 1948 р. було вбито отця Гаврила Костельника (що приписуСФться членам ОУН, а деякi факти вказують на причетнiсть до цього НКВС) за його роль у лiквiдацiСЧ греко-католицькоСЧ церкви. Через рiк пiдпiлля ОУН знищило вiдомого радянського пропагандиста журналiста Ярослава Галана. Але у березнi 1950 р. УПА зазнало дошкульного удару, коли в сутичцi пiдi Львовом загинув СЧСЧ командир Роман Шухевич (генерал Тарас Чупринка). Хоч окремi невеликi загони УПА продовжували дiяти до середини 50-х рокiв, з усiх практичних мiркува