Радянська держава в роки НЕПу (1921-1928)
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
? успіх революції в Німеччині. Після цього їх не можна вважати ленінцями. Для Троцького полеміка на історичні теми, які легко інтерпретувати в залежності від бажання, була ходінням по лезу бритви. Суперечка була нерівною і в політичному, і в практичному відношенні (чого не враховував Троцький): в той час як Уроки Жовтня зникали із обігу, вся пропагандистська партійна машина була мобілізована на критику вирваних з контексту уривків із цієї негожої роботи. Каменєв, не вагаючись, звинуватив Троцького в його меншовистському минулому. Сталін став заперечувати роль Троцького в Жовтневій революції і громадянській війні. У цій суперечці народилася сталінська теорія соціалізму в окремо взятій країні, джерело якої - зауваження Леніна, що промайнуло в одній із статей, написаних в 1915 р., де він говорив, що за виняткових історичних обставин революція може статися не одночасно в декількох країнах, а в одній, окремо взятій країні. На цьому хиткому підмурівку Сталін розвинув теорію про можливість побудови повноцінного соціалістичного суспільства в окремо взятій радянській країні на основі людських і природних ресурсів, і військової сили, яку потрібно зміцнювати у звязку з капіталістичним оточенням, очікуючи на більш сприятливі для світової революції обставини. Ця примітивна теорія тішила націоналістичні почуття і була прекрасно пристосована до психології рядового члена партії, втомленого очікуваннями світової революції та остаточної побудови соціалізму (Підтвердження цьому я знайшов у архівах Смоленська. - Н.В.). Значення цієї теорії полягало ще й у тому, що вона парирувала аргументацію Троцького. який докоряв своїм противникам у відсутності революційного пориву, вони ж відповідали, що його мрії про світову революцію лише свідчать про невіру в сили своєї країни і комуністичну партію.
Преса обрушила на Троцького град обвинувачень, проти нього були направлені сотні резолюцій, прийнятих на партійних зборах, його позицію засудив січневий пленум ЦК 1925 р. У звязку з цим йому довелося передати пост військового наркома М.В.Фрунзе, однак Сталін наполіг на тому, щоб Троцький залишився в Політбюро, тоді як Каменєв та Зиновєв вимагали виключення його з партії.
Розгром Троцького зумовив долю трійки. У 1925 р. почав намічатися конфлікт між центром і ленінградською партійною організацією. XIV партконференція, однак, пройшла без особливих зіткнень. Завдяки наполегливим зусиллям Бухаріна (який незадовго до того висунув свій знаменитий лозунг: Збагачуйтеся!) на конференції був прийнятий ряд заходів на користь селянства (зниження промислових цін і земельного податку, пільги на оренду землі і наймання робочої сили). Незабаром після конференції, на якій Сталін повністю підтримав тези Бухаріна, Зиновєв, глава ленінградської парторганізації, різко засудив цю політику поступок куркульству. Свої погляди він виклав у роботі Ленінізм, де по-своєму трактував ленінські ідей. Зиновєв нагадував, що Ленін завжди вважав неп стратегічним відступом, а не еволюцією, і, отже, не можна йти до соціалізму, коли підтримка селян ведеться не соціалістичними методами, і що теорія побудови соціалізму в окремо взятій країні помилкова з точки зору ленінізму. 5 вересня Зиновєв, Каменєв, Сокольников і Крупська підписали платформу чотирьох, яка в основних положеннях повторювала роботу Зиновєва. У Ленінграді намітилася нова опозиція, очолювана Зиновєвим. Все літо Ленінградська правда полемізувала з центральною пресою, намагаючись довести не тільки те, що саме вона є єдиною спадкоємицею дореволюційної Правди, але й те, що Ленінград - цитадель пролетарської диктатури в країні і ленінградський пролетаріат - творець трьох революцій і сіль землі пролетарської. Зиновєв писав, що ленінградський пролетаріат складається з потомствених робітників, серед яких дуже великий відсоток комуністів; московський пролетаріат, навпаки, дуже нестабільний, оскільки в ньому багато недавніх вихідців із села. Виходило, що пролетарська партійна організація Ленінграда на чолі із Зиповєвом гідна ленінської спадщини більше, ніж будь-хто. Конфлікт загострився, коли Секретаріат ЦК усунув від роботи Залуцького, заступника Зиновєва. У відповідь у Ленінграді були усунені з посад усі комуністи, що розділяли позицію Москви. Передвиборні конференції, на яких обиралися делегати на XIV зїзд партії, проходили дуже бурхливо. Аж до того, що 10 грудня ленінградська партконференція направила лист московській організації, де звинувачувала її в ліквідаторській невірі у перемогу соціалізму. За три дні до відкриття зїзду (15 грудня) більшість у Політбюро запропонувала ленінградській організації перемиря: не виносити на зїзд розбіжності між організаціями, відновити на посадах усунених ленінградських секретарів і ввести до складу Секретаріату представника Ленінграда. Зиновєв розцінив це, як пропозицію про капітуляцію і категорично відкинув її.
XIV зїзд партії (18-31 грудня 1925 р.) відкрився в дуже напруженій обстановці. Сталін представив звітну доповідь. Він узяв на себе роль неупередженого посередника між правими і лівими, між Бухаріним і Зиновєвим. Зиновєв у дуже делікатній формі, без яких-небудь випадів проти Сталіна відкинув припущення, що основна загроза виходить від лівих. Обстановка розжарилася, коли Крупська, виступаючи від імені опозиції, навела як зразок Стокгольмськи?/p>